Меню

25-річний українець поїхав у Штати з 231 доларом в кишені

25-річний українець поїхав у Штати з 231 доларом в кишені

25-річний мандрівник Максим Засялян кілька місяців тому повернувся з піврічної мандрівки до Америки. У Штати хлопець виїхав у лютому з 231 доларом у кишені. Каже — хотів спробувати пожити за океаном нелегалом. На перших порах в Америці його виручав кілограм горіхів, які взяв з собою з України. Потім влаштовувався на роботу у сфері обслуговування.

“Знав: скільки б не витратив на квиток, все-одно зароблю у Штатах ці гроші нелегально. У мене не було мети заробити в Америці гроші, я просто хотів отримати досвід роботи нелегалом. Хотів відчути життя звичайного нелегала з Центральної Америки. У мене вийшло. Звісно, втомлювався. Тому що дуже багато працював. Але в чому головна відмінність від України: там, працюючи на роботі найнижчого класу ти можеш нормально існувати: знімати квартиру, їздити на машині, заправлятися постійно бензином, їсти добре. Працював посудомийником, прибиральником, помічником офіціанта, заробляв 10 баксів на годину, а зміни бували і по 10 годин, і по 12. Можна 120 баксів на день заробити. За житло не платив. Жив по каучсерфінгу у знайомих. На проїзді економів — ходив пішки і дуже стомлювався, або витрачав по 2 бакси на день“.

Померти з голоду в Америці неможливо — каже мандрівник.

“У Штатах народ дуже чуйний. Ти можеш просто сидіти під заправкою з рюкзаком, до тебе підійдуть, запитають, чи все гаразд, чи ти не голодний і чи є тобі де жити.

Шкодую, що жодного разу не спав у шелтерах для безхатьків. Наступного разу обов’язково там переночую. Багато бомжів живуть в машинках, старі хіпани селяться у вагончиках. В Америці завжди можна знайти, що поїсти, де помитися, і де попрати речі. Там завжди нагодують. Але жити в такий спосіб просто нецікаво. Це шлях найменшого спротиву”.

Багато американських бомжів — збанкрутілі бізнесмени, хіппі, або шукачі себе. На диваків на вулицях міст мало хто звертає увагу.

“З 70-річними американськими бабусями спілкувався на рівних. Всі вони — вчорашні хіппі. Для них немає рамок і обмежень. Дуже легкі і смішливі. З ними спілкуєшся і не відчуваєш, що у них можуть бути проблеми. А в нас заходиш в метро – і у всіх якась печаль на обличчях”, – згадує свою мандрівку Максим.