Андрій Клюєв придумав схему, яка одним махом грабувала державу 10 разів

Фото: dt.ua.

Реальні зміни в Україні почнуться після першої показової посадки корупціонерів, – вважає Дарина Каленюк, виконавчий директор “Центру протидії корупції”. Чому боротьба з корупцією в Україні йде мляво?

– Первинне зло в нас – політична корупція. Дуже часто особа приходить до влади, щоб відстоювати свої чи чиїсь інтереси. Впливає на ухвалення законів, які легітимізують схеми розкрадання державного майна на сотні мільйонів або й мільярди гривень.

У ЗМІ – багато інформації про очевидні корупційні злочини. Обурювала відсутність реакції з боку правоохоронних органів. Тому 2011 року разом з однодумцями заснували “Центр протидії корупції”. Наша місія – притягнення до відповідальності високопосадовців – від конфіскації майна до ув’язнення. Для цього аналізуємо журналістські розслідування й надсилаємо запити до Генпрокуратури, Держфінінспекції, Антимонопольного комітету та інших контролюючих органів. Було неможливо почати якісь кримінальні провадження щодо високопосадовців рівня Андрія Клюєва, Олександра Януковича чи Миколи Азарова. Тому вирішили використовувати міжнародний механізм протидії відмиванню грошей.

У чому він полягає?

– Кошти, отримані від злочинних діянь, людина прагне легалізувати. Часом купує собі якийсь бізнес за кордоном. Створює складну структуру власності компанії. Потім стає іноземним інвестором, що знову “приходить” в Україну. Ця стадія легалізації, по суті, є окремим злочином. До політичних діячів будь-який закордонний банк має застосовувати підвищені механізми контролю. Заборонено приймати гроші й обслуговувати клієнтів, коли не відоме походження активів або ж є підозри в корупційному походженні коштів. Без підтвердження, що вони – “чисті”, існують усі підстави заблокувати рахунки. Плюс – повідомити правоохоронців про підозрілу транзакцію. Це запускає механізм кримінального переслідування за кордоном.

Дарина КАЛЕНЮК 28 років, співзасновник та виконавчий директор громадської організації ”Центр протидії корупції” Народилася у Житомирі. Диплом юриста отримала в Національній юридичній академії імені Ярослава Мудрого в Харкові. У 2010–2011 роках – стипендіат програми імені Фулбрайта в США. Ступінь магістра права фінансових послуг здобула в Чиказькому коледжі права. Спеціалізується на міжнародних правових механізмах протидії корупції. Зокрема, на поверненні вкрадених активів та інструментах боротьби з відмиванням грошей. Із чоловіком Орестом виховують 3-річного сина Данила

Раніше Україна зверталася до іноземних колег із проханням порушувати кримінальні справи проти наших політиків?

– Публічно такі звернення не лунали. Зазвичай іноземні банки кажуть, що нічого не знали й не могли перевірити, чи це сумнівні кошти. Але за законом вони мають використовувати публічно доступну інформацію. От ми їм таку інформацію й подали – по Андрію Клюєву (колишній перший віце-прем’єр в уряді Азарова й голова адміністрації Януковича. – “Країна”). Підконтрольна йому Комісія з реалізації інвестиційних проектів 2010-го видала 200 мільйонів гривень прямої бюджетної допомоги австрійським компаніям, що були прямо пов’язані з ним. Ми цей факт описали і відправили в Австрію – в “ЮніКредит Банк”. Саме він обслуговував Клюєва. Також надіслали дані до місцевих правоохоронних органів, у Європол і навіть американцям. Упродовж півтора року нам ніхто не відповідав. Згодом дізналися, що у квітні 2012-го цю справу таки порушили. Компаніям Клюєва трохи пошарпали нерви. Вони мали перереєструватися. Потім це провадження почало потроху вмирати. Адже з української сторони не було реакції.

Андрій Клюєв придумав схему, що одним махом грабувала державу 10 разів. Усе показували, як красивий інвестиційний міжнародний проект із розбудови сонячної електроенергетики в Україні. А по суті приватизували за копійки державний завод. Потім його розбудовують за кредит від державного банку. Повертають же його за рахунок допомоги з бюджету. Завод починає виробляти сонячні батареї й отримується інший кредит – на пов’язані компанії. Вони за державні гроші будують електростанції. Фактично немає жодного інвестора. Усі гроші – державні.

Також лобіюються кілька законів. У результаті – не треба платити податків або платити на 50 відсотків менше. Завезення обладнання для розбудови електростанції – держава втрачає. Адже закон каже, що в’їзного мита теж можеш не платити. Плюс – отримуєш сотні гектарів землі під будівництво в пільгову оренду – рішенням місцевої ради. Треба ще ж підключити збудовані електростанції до загальної електромережі. Все це також робиться за рахунок держави, яка бере необхідні для підключення гроші в ЄС. Проводять тендер. Його виграють “свої” компанії. Знову заробляєш. Усе це називається – організована злочинна діяльність. За часів Януковича така корупція була монополізована. Нині ця монополія розбилася.

Але ж схеми нікуди не ділися.

– Однозначно залишилися, але вони не настільки відверті й централізовані. Іноді схеми створені так, що функціонують без волі якогось там міністра. Під них роками вибудовувалися нормативно-правові акти. Мудрі корупціонери намагалися красти сотнями мільйонів і перестрахуватися – мовляв, усе законно.

От ми моніторимо закупівлі ліків. Є державні програми боротьби з ВІЛ-СНІДом, туберкульозом, гепатитом. Щороку виділяються сотні мільйонів гривень. Оголошують тендер на закупівлю ліків, на який подаються певні компанії. Але на цьому простому завданні впродовж 20 років вибудована схема вимивання бюджетних коштів на мільярди. На державний тендер заходили ті компанії, що домовилися між собою. Попередньо ділили ринок. Вони не виготовляють ліків, а виступають посередниками. Реальної конкуренції немає. Лише для галочки – щоб виконати норму закону. Конкретні підприємства домовляються з керівництвом Міністерства охорони здоров’я й виграють державні підряди. Отримують 100 відсотків передоплати. Просять виробників виготовити ті чи інші ліки. Часто – неякісні, й надходять із затримками. Таким чином, компанії-посередники можуть виставити державі ціну в рази більшу ринкової. Й отримати шалений прибуток.

Новому керівництву міністерства вдасться переламати ситуацію?

– Воно може й хотітиме щось зробити. Але підводних течій стільки, що йому це не під силу. Компанії вступають у змову між собою. Вони ж розуміють: якщо МОЗ не придбає препаратів, зупиниться лікування хворих і люди помруть. Отже, не може не купити. От у грудні міністерству припекло – за бюджетним законодавством мали витратити всі гроші. Тоді фармкомпанії змусили МОЗ погодитися на їх вимоги. Компанія “Вектор фарма” отримала один із найбільших підрядів на постачання антиретровірусних препаратів для лікування ВІЛ-інфікованих. І – оголосила про банкрутство.

Як у таких умовах діяти державі?

– Щонайменше, має нормально працювати Генпрокуратура. Цей орган десятиліттями використовували як механізм покривання великої політичної корупції. Очікувати, що вони швидко перетворяться на Попелюшку, не варто. Генпрокуратура або не вміє, або ж не хоче розслідувати корупційні злочини організованих груп. Ідеться про схеми на 50 компаній, на 200 людей. У Сергія Курченка (мільярдер, наближений до “сім’ї” Януковича, у лютому 2014-го виїхав з України, з квітня того ж року – в міжнародному розшуку. – “Країна”), може, й більше навіть було. Ти ж не можеш розслідувати справу одного Курченка, потрібно займатися всією групою. І це мають робити зо 20 слідчих. І жоден із них не може отримувати 4–5 тисяч гривень зарплатні. Бо зараз правоохоронцям вигідніше взагалі нічого не робити. Результат – жодного обвинувального висновку у справах із санкційного списку ЄС у суд не передали. Так, ці справи складні, але ж бодай хтось із тих 22 осіб міг би вже сісти.

На вас тиснуть?

– Був випадок, коли намагалися погрожувати люди від Юрія Іванющенка (колишній народний депутат, бізнесмен, відомий також як Юра Єнакіївський. – “Країна”). Це близький соратник Януковича. Має глибоке коріння в організованих злочинних угрупованнях Донбасу, й не тільки. Лише у Швейцарії арештували його 100 мільйонів франків. Ці гроші можна повернути до бюджету України. Однак станом на листопад минулого року щодо Іванющенка в нас не порушили жодного кримінального провадження. Через це в ЄС збиралися зняти санкції з нього. Ми домоглися публічного скандалу. Тільки тоді в Генпрокуратурі почали кримінальне провадження. Санкцій не зняли. А згодом Ярема втратив посаду – що, зрештою, теж хороший результат.

У нас є інформація, що деякі справи “зливалися”. Наприклад, Миколи Злочевського (колишній міністр екології. Після втечі Януковича управління боротьби з економічними злочинами Великої Британії заморозило понад 23 мільйони доларів на рахунку його компанії Brociti Investments Ltd. – “Країна”). Англійці надіслали запит про правову допомогу в українську Генпрокуратуру. Та не відреагувала. Натомість надавала листи адвокатам Злочевського: мовляв, жодних підозр щодо нього в них немає. Ці листи використали у британському суді, щоб розморозити активи екс-міністра.

Нині керівництво країни не має злагодженої політичної волі ламати корупційні схеми, реформувати прокуратуру. Сам факт, що президент призначив генпрокурором Ярему, а потім шість місяців його терпів, – показовий. Торік у жовтні прийняли закон про прокуратуру, що мав реформувати цей орган. Але Ярема навіть не починав його впроваджувати, і Порошенко знав про це. Це є доказом того, що президент не зацікавлений в незалежних правоохоронних органах. Він постійно намагається вплинути на роботу антикорупційного бюро. Таким чином перестраховується. Отже, є в чому перестраховуватися.

Чи є бодай якісь зрушення в боротьбі з корупцією на державному рівні?

– Влада не хотіла створювати незалежні антикорупційні органи. Адже як тільки почнеться злагоджена робота – у людей при посадах полетять голови. Втратять не тільки свій політичний вплив, а й волю та активи. Однак під тиском Міжнародного валютного фонду, Євросоюзу, Світового банку, які кредитують Україну, влада мусила погодитися на цей крок. Тобто створення законодавчої основи для протидії корупції стало вимогою міжнародних донорів. ­Фактично, завдяки їм маємо Антикорупційне бюро. Хоч не можу сказати, що у владі ніхто цього не хотів. Там є хороші люди. Іноді не можемо назвати їхніх прізвищ. Але без них було б неможливо прийняти ці закони.

Тепер слідкуємо, щоб цю законодавчу базу втілювали в життя. Як тільки вперше кинуть за ґрати корупціонерів – у нас почнуться реальні зміни. Пролунає: шановні, не треба йти до влади, якщо хочете красти. А якщо накралися – залишайте скоріше ці посади, бо інакше все поцуплене конфіскуємо.

Наскільки ефективним є Антикорупційне бюро?

– У Румунії від моменту його створення до першого результату минуло 10 років. Результат на 80 відсотків залежить від довіри суспільства до цього органа. Також потрібно, аби щомісяця саджали за корупцію з конфіскацією майна. В Україні ж Антикорупційне бюро нині – це чотири людини. А при ньому – рада громадського контролю. Я теж до неї входжу – щоб контролювати, чи все там правильно відбувається. У разі маніпуляцій проінформуємо про них суспільство.

Антикорупційне бюро інституціалізується – набирає працівників, які адмініструватимуть його. Потім буде відбір детективів, аналітиків. Це займе щонайменше півроку.

Отже, головний шанс зрушити щось із місця – тиск західних інституцій?

– Міжнародний валютний фонд дає Україні 17 мільярдів доларів. Це найбільший наш донор. Гроші виділяють під конкретні вимоги: спочатку ви приймаєте цей закон, потім імплементуєте його, а потім ми даємо вам кошти. Мусимо виконувати ці вимоги. ЄС пропонує візову лібералізацію, перспективу членства. Але каже: для цього вам потрібно провести отакі реформи. Це відбувається туго. Однак країна змінюватиметься, якщо тиснути з двох боків: і ЄС, і громадські організації всередині України.

Ми потрібні Європі. Якщо за східним кордоном Польщі одразу буде велике “ДНР і ЛНР”, це серйозно загрожуватиме безпеці ЄС. Їх шкурний інтерес полягає в тому, щоб у нас був спокій, стабільність і вищий рівень життя.

Автор: Романія ГОРБАЧ, Олександр МИХАЙЛЕНКО, фото: Ольга КАМЄНЄВА