Брія Блессінг: Хочу показати американцям справжню Україну (ексклюзивне інтерв‘ю)

Бадьора, життєрадісна, талановита та дуже щира – саме такою редакція UaPost відчула американку, яка закохана в Україну «по самі вуха». Брія Блессінг... Ця постать відіграє важливу роль не лише в історії світової музики, але й історії, насамперед, Української держави. 

Напередодні американського туру спільно з гуртом Shockolad, який організовує промоутерська компанія MoLoKo, Брія розповіла редакції UaPost про місця, яким належить її серце, джерела натхнення, творчий вибір та передчуття перед майбутніми концертами, де будуть представлені пісні з нового альбому IVASYUK .

Який момент став переломним, коли Ви зрозуміли, що хочете жити лише в Україні. 

Я не можу сказати, що хочу жити лише в Україні. Бо, чесно кажучи, Америка для мене – також дім. І мені і тут, і там і добре, і погано. Бо я завжди відчуваю себе вдома, і з іншого боку завжди сумую за іншою країною. Але такий переломний момент, коли я зрозуміла, що є частиною українського народу,в мене був, мабуть, на Майданах. Пам’ятаю перший Майдан – Помаранчеву Революцію, а ще більше другий Майдан – Революцію Гідності – коли стояла з народом, і зрозуміла, що я не тільки американка, а душею ще й українка. Це був найбільш переломний момент для мене.

В одному з інтерв‘ю раніше Ви згадували про те, що хотіли б мати українське громадянство. Однак через концерти і запрошення з закордоння відклали це питання. Як тепер? Готові стати українкою не лише у серці, а й формально?

Я залюбки би стала українкою, також справжньою, по паспорту, якби було дозволено між Америкою та Україноюподвійне громадянство. Я би зробила це моментально, однак, на жаль, це не дозволено. І відмовитись від свого американського громадянства мені якось дуже шкода. Я є дійсно американкою, це моя країна. Я є великий патріот не тільки України, а й Америки. І це дуже великий крок. Одного разу, десь років може три назад, я познайомилась з однією дуже відомою і важливою особою в Україні, і ця людина, коли почула про моє бажання змінити громадянство, порадила мені не поспішати. Це дуже вагоме рішення. І варто над цим довго роздумувати. Загалом ця людина взагалі мені порадила не робити цей крок, а сказала що я американкою можу бути навіть більш корисною. Тепер я дуже рада, що прислухалася до цих слів. На даний момент повністю відмовитись від американського громадянства я не готова. 

Яке українське місто справило на Вас найбільше враження і чим саме? І чи є якесь улюблене місто закордоном? 

Моєю відповіддю, звісно, буде Львів. Бо я виросла у Львові з 13 років, і Львів – це дім. Там купа спогадів, стільки вуличок мають якесь значенн. Я проводила стільки років на тих вулицях, і тому взагалі в Україні нема іншого міста для мене,як Львів. Але теж дуже полюбила Одесу, Київ, у кожномумісті, де я буваю, я бачу красу і те, чим можна захоплюватись. Завжди щось сподобається. А Львів все ж номер 1. Закордоном це, звісно, Sugar Land. Це теж дім. Я там жила до 13 років, виросла, ходила в школу , там живуть мої бабусі, дідусь, тому це рідне місто. Це дуже дороге місто для мене.  Але теж була і в різних містах і країнах. Це Ізраїль, Норвегія, в яку я просто закохалася. Знову ж таки, я людина, щозахоплюється всім, тому майже всюди де я буваю, мені подобається, і я знайду те, що можна полюбити.

У скількох містах Ви побували з концертами і як Вас зустрічала публіка? Як Ви у той момент почувались?

Я взагалі уяви не маю у скількох містах я виступала протягом пяти років. І ще до цього я трішечки виступала. Дуже цікаве питання! Можливо, мені варто було б сісти і зробити якийсь перелік. Дійсно, самій хочеться знати (сміється). Але наскільки я пригадаю, всі публіки були класні, дуже теплі, дуже приємні. Звичайно, що всяке буває. Можливо й були негативні моменти. Однак в мене є такий дар, хоч не знаю – може то й прокляття, я зазвичай стираю всі негативи з пам’яті. Тому якщо і була якась неприємна ситуація, я цього не пам’ятаю.

Скільки часу Ви готувалися до шоу «Голос країни» і чому вибрали пісню «Я піду в далекі гори»?

Мені здається, що мене запрошували на кастинг десь за місяць до того, як його проводили. Я не весь цей час готувалась,однак старалась. Чому я обрала саме цю пісню. Тому що я йшла на проект саме український. Почала шукати українські пісні, і першою мені потрапила на очі саме пісня «Я піду в далекі гори» у виконанні Квітки Цісик. Хоч на той час я не знала хто це така, однак я моментально полюбила цю пісню, і зрозуміла одразу, що це власне та пісня, з якою я піду на проект. І, слава Богу, це був правильний вибір.

В одному з інтерв‘ю Ви зазначали, що наука — не для Вас. Якби Ви не пішли на шоу «Голос країни», якими були б Ваші подальші кар‘єрні кроки?

Я навіть не пам’ятаю, що я таке говорила (сміється). Але це чиста правда! Якби я не стала професійною співачкою... Хм.Мене завжди цікавили сфери соціальної роботи, з дітьми в тяжких обставинах. Англійською це counseling (психологічне консультування — сфера практичної професійної діяльності психолога, пов'язана з наданням допомоги потребуючим її людям у вигляді порад, рекомендацій щодо вирішення життєвих психологічних проблем – прим. Ред.). Хоч я не знаю чи є я достатньо емоційно сильною, щоби працювати у такій сфері. Теж мене завжди цікавила психологія. І досі я думаю, що могла би навчитися цьому, отримати диплом. Хто знає? Я могла би бути співаючим психологом (сміється).

З чим зв’язаний вибір Вами напрямків роботи - джаз, рок-н-рол, поп і фолк?

Я не можу сказати, що це для мене якийсь свідомий вибір – створювати чи виконувати пісні у якомусь конкретному жанрі. Мені подобаються різні жанри. І я у своєму житті співала і рок, і поп, і кантрі, і джаз, і трохи класику – дуже багато всього. І чесно я навіть не хочу бути обмеженою якимось одним з жанрів. Я люблю експериментувати. Я люблю поставити собі виклик, спробувати щось нове. Тому це не вибір, я просто творю і співаю те, що природньо виходить. І що б це не було – головне, щоб це було щиро і від душі, від серця. 

Хто чи що надихає Вас зараз? І хто став Вашою музою на самих початках?

Мене надихає все! Дійсно все! Насамперед, це, мабуть, Бог, віра, і родина, друзі, близькі мені люди. Військові мене надихають дуже сильно, якісь життєві обставини – чи приємні, чи трохи складні. Одним словом все! А на початку музики, мабуть, найбільше натхнення – Синді Морген (Cindy Morgan). Я її почала слухати в років 12. І вона, мабуть,найбільше мене надихнула до композиторства, до написання пісень. 

Яка пісня і виконавець справили на Вас найбільше враження за останній час? 

Я не можу сказати, що це за останній час. Взагалі є одна пісня, що найбільше і найчастіше в житті надихає. Ця пісня така стара. Душевна пісня. His Eye Is on the Sparrow. Я постійно її співаю. Вона завжди в мене на душі. Де б я не була, що б я не робила. Я її постійно підспівую. 

Чому вирішили займатися громадською діяльністю і з чим зв‘язаний вибір напрямку — протидія торгівлі людьми?

Я є членом громади. Тому вважаю, що я як людина не маю права не займатися громадською діяльністю. Я думаю, що в ідеальному світі всі б мали займатися громадськоюдіяльністю. Бо всі ми живемо на землі і всі проблеми мають бути нашими проблемами.  І ми маємо всі працювати, абивирішувати ці проблеми і допомагати. На жаль, за останні 4 роки я вже не так активно займаюся цими справами, бо просто не встигаю, війна почалася, і я почала більше займатися підтримкою військових і ветеранів, і теж багато з молоддю працюю (з особливими потребами, в важких обставинах, зі Сходу). І звичайно, що одна людина на планеті не може зробити все. Однак тут я завжди згадую одне з моїхулюблених прислів’їв – No one can do everything, but everyone can do something. Жодна людина не може зробити все, але кожна людина може зробити щось. І я намагаюсь жити відповідно до цих слів. 

У виданнях гучним був випадок з готелем. Коли до Вас говорили російською. Як Ви ставитесь загалом до вживання цієї мови мешканцями України?

Ой, я ніколи не думала, що будуть такі наслідки після цього відео. Я знаю дуже добре, що таке Фейсбук. І дуже вибірково ставлюсь до того, що викладати, і що не викладати в мережі. І я не викладала це відео до Фейсбуку, бо знала, що з цього буде. І коли ця людина, що виклала це відео у Фейсбук, вкравши його з мого Інстаграму, сталося те, чого я боялась – суперечки, дуже погана реакція. Люди кричали одне на одного, ображали, мені таке не подобається. Я вже з цим нічого не зроблю. 

Взагалі-то моє ставлення до кожної людини таке. Я вважаю, що кожна людина має бути вільною. Має право зробити власний вибір того, як вона проживе своє життя. І я не маю права комусь вказувати, що робити, а що ні. В мене, наприклад, є багато друзів, які розмовляють російською. Я їх дуже люблю. І я ніколи не сказала б їм, що вони не мають права розмовляти російською. 

Я, звісно, була б дуже рада, якби кожна людина в Українірозмовляла українською, але такого ніколи не буде. Хіба це буде диктаторство, як тоді, коли забороняли українську.Однак це буде неправильно. Я хочу, щоб Україна завжди була відкритою країною, де кожна людина зможе жити вільно. Це для мене головне. Так, я люблю українську мову безмежно. Але свободу я люблю ще більше. 

Усім відомо, що Ви навчаєте дітей англійської через творчість.  Як Ви вважаєте, наскільки є ефективним такий спосіб навчання у зрівнянні з традиційними методами?

Я вже давно не викладаю англійську таким чином, взагалі не назвала б це викладанням. Колись це було просто практикою. Студенти приходили до нас, ми спілкувались, через пісні вчили якісь нові слова, та я думаю традиційний спосіб вивчити мову мабуть найефективніший. Хоча і традиційні способи не підходлять всім. Бо люди всі різні. Тому дійсно є такі, для яких музика буде набагато кращим способом, бо вони якраз через музику можуть чогось навчитися. Тому кожна людина має знайти той метод, який дійсно спрацює для неї.

Невдовзі у Вас відбудеться турне з гуртом «Шоколад»містами США з презентацією альбому IVASYUK. Які передчуття? І чому обрали творчість саме цього композитора?

Передчуття яскраві, захоплюючі. Я вже не дочекаюсь! Дуже сподіваюсь, що будуть багато представників діаспори, і дуже буду рада, якщо діаспоряни запросять своїх американських друзів, бо я як американка, яка закохалася в Україну, хочу щоби більше американців дізналися про Україну. Бо ви самі знаєте, що дуже мало американців знають про Україну. А якщо і знають, то на даний момент все, про що вони знають,це війна. А насправді Україна створила стільки всього корисного і хорошого для світу. І я хочу показати американцям це. 

Ми сподіваємося, що буде багато людей. І я впевнена, що це буде дуже гарний час, коли якраз будемо вшановувати життя та творчість Івасюка. А чому саме Івасюк. Це взагалі природньо відбулося. Кілька років тому до мене звернувся один концертний організатор у Львові. Сказав, що хотів зробити один проект. Інтерпретувати пісні Івасюка по-новому, по-сучасному. Він попросив мене зробити 4-5 пісень у такому форматі. І я тоді звернулася до своїх друзів – гурту Шоколад. Попросила у них про допомогу. Ми разом працювали над цими піснями і нам так сподобалося, що вирішили зробити цілий альбом його пісень, бо ми зрозуміли, що сучасні українці, молоді українці, не слухають взагалі його пісні. І навіть багато з них не знають про нього, ким він був. Тому ми зрозуміли, що якщо не відновити його пісні, то через покоління вони не будуть лунати. Ми намагалися зробити це дуже щиро, з любов’ю, і, сподіваюсь, що ми зробили його пісні такими, що молодь буде їх слухати і передавати їх потім своїм дітям і ще далі. Щоб ці пісні залишались живими. 

Чи були якісь розбіжності на початку співпраці щодо нового альбому? Вирішення яких питань давалось найважче, і навпаки – де одразу ж знайшли компроміси?

Ні, взагалі з гуртом не було ніяких проблем чи важких моментів. Ми дуже давно дружимо. Років 15, якщо не більше. І час від часу ми співпрацювали, робили спільні проекти, тому ми вже знали як працювати одне з одним. Я не пригадаю жодного моменту, щоби були якісь сварки, чи якісь проблеми. Все дуже легко давалося, дуже природньо. Мабуть, найважчі моменти були просто з деякими піснями, коли ми думали і фантазували як їх зробити по-новому, бо ми вже так звикли до їх традиційного звучання, що було досить непросто якось переосмислити як вони можуть звучати на сьогодні. Але були інші пісні, що дуже легко і дуже швидко втілились у життя. Тому хоч процес був довгий, тривав мабуть десь років 4, але все-таки дуже приємний і легкий.

Яка Ваша улюблена композиція з нового альбому? 

Дуже важке питання. Мені подобаються стільки пісень! Авзагалі-то «Над морем», можливо, найулюбленіше нове ранжування для мене. Ця пісня вийшла така романтична, така печальна одночасно, і я просто дуже глибоко її відчуваю, коли співаю. А ще «Червону руту» я дуже люблю. Мені вдалося дуже легко зробити ранжування на цю пісню. Дуже люблю її. В пісні «Два перстені» теж є один гарний момент. Коли грають тільки музиканти і я просто кайфую від того, як вони це роблять. Ще багато пісень. Я взагалі пишаюсь дуже сильно цим альбомом. Це одна з моїх улюблених робіт. Це приносить мені одне задоволення. 

Концерту в якому місті Ви чекаєте найбільше? І чому?

Чесно кажучи, не знаю. Взагалі-то Чикаго я дуже люблю. Вже була кілька разів, там завжди гарно зустрічають. І ще є багато міст, в яких я не була, і дуже чекаю. Дуже люблю Філадельфію, там багато друзів. Я чекаю кожного концерту, не можу обрати якусь одну локацію.