Чи роботи відберуть у вас роботу?

У майбутнього є два шляхи розвитку: автоматизований світ, де працівники змушені перейти на низькооплачувану роботу по догляду, або ж світ, де люди перемагають машини, але лише за рахунок низької зарплатні й нестабільної зайнятості.

Останнім часом багато дослідників попереджають нас про неминучий «апокаліпсис» на ринку праці. Найвідоміше з-поміж таких досліджень, проведене в Оксфорді, доходить висновку, що аж до 47% робочих місць у США перебувають у зоні високого ризику автоматизації вже у найближчі два десятиліття. Методологія цього дослідження — оцінювання ймовірного розвитку технологій і співставлення їх із робочими завданнями, які зазвичай виконують люди певних професій — пізніше була відтворена і в інших країнах. Так, одне дослідження виявило, що 54% робочих місць у ЄС можуть бути автоматизованими, а головний економіст Банку Англії стверджує, що 45% робочих місць у Великобританії також під загрозою.

І це проблема не тільки багатих країн — навпаки, виглядає так, що країни з низьким рівнем доходів іще більше постраждають від автоматизації. Робота, делегована з багатих капіталістичних країн у бідні, зазвичай є рутинною, низькооплачуваною і не потребує високої кваліфікації, а саме таку роботу дуже легко автоматизувати. Дослідження Citi вказує, що в Індії під загрозою до 69% робочих місць, у Китаї — 77%, а в Ефіопії — аж до 85%. Може здатися, що ми стоїмо на порозі масового вимирання робочих місць.

Нічого нового?

Проте більшість економістів не бачать підстав хвилюватися. Якщо ми поглянемо на історію технологій та ринку праці, то помітимо, що автоматизація ніколи раніше не призводила до масового безробіття. Автоматизація завжди змінювала ринок праці. Насправді, однією з основних ознак капіталістичного способу виробництва якраз і є революційні інновації в засобах виробництва — підпорядкування трудового процесу і його реорганізація з метою більш ефективного вироблення вартості. Ранніми прикладами цього явища є механізація сільського господарства й запровадження котон-джина та прядильної машини. З приходом фордизму конвеєр розбив складну роботу на набір простих і ефективних завдань. А з настанням ери «ощадливого виробництва» комп’ютеризоване управління довгими товарними ланцюгами перетворює процес виробництва на дедалі більш автоматизовану систему.

У будь-якому разі, масове безробіття досі не настало. Натомість деякі робочі місця зникали, а тим часом з’являлися інші, які не лише приходили на зміну втраченим, а й давали роботу населенню, що постійно зростало. Єдині випадки масового безробіття в історії зазвичай траплялися внаслідок циклічних економічних факторів, таких як Велика депресія, а не внаслідок якоїсь тривалої лінійної тенденції, пов’язаної з автоматизацією. Виходячи з цих міркувань, більшість економістів вважають, що майбутнє праці буде таким самим, як і її минуле: деякі професії зникнуть, але їм на зміну виникнуть інші.

Однак, як часто буває в економістів, ці міркування нехтують ширшим соціальним контекстом попередніх історичних періодів. Капіталізм, можливо, раніше й не переживав різких зростань рівня безробіття, але це не якась закономірність. Насправді це залежало від унікальних історичних обставин, котрих зараз уже немає. На перших етапах автоматизації робітничий рух докладав величезних зусиль для боротьби за скорочення робочого тижня. Ці зусилля увінчалися успіхом: робочий тиждень був скорочений з 60 годин на зламі століть до 40 у тридцятих роках, а останнім часом навіть майже до 30 годин. У цьому контексті не дивно, що Кейнс у своєму знаменитому тексті передрікав майбутнє, у якому ми всі працюватимемо 15 годин на тиждень. Він просто спостерігав за тогочасними робітничими рухами. Зменшення робочого дня означало, що решта роботи більш рівномірно розподілялася між усіма людьми. Саме тому вплив автоматизації не був відчутним — завдяки зменшенню кількості праці на людину на 33%.

Сьогодні ж немає робітничих рухів, які боролися б за зменшення робочого тижня, тож наслідки автоматизації, ймовірно, будуть значно серйознішими. Аналогічні застереження стосуються і повоєнних років. Більшість західних країн тоді опинилися в руїнах, і через це та завдяки американській підтримці, спрямованій на відродження економіки цих країн, у повоєнний період показники економічного зростання були неймовірно високими. До економічного росту додалася політика повної зайнятості, і внаслідок цього темпи зростання кількості робочих місць у повоєнний період також були надзвичайно високими, а договори між профспілками та капіталом забезпечували хороші умови праці для достатньої кількості людей. Це призвело до здорового росту заробітної плати і, відповідно, здорового зростання сукупного попиту, який стимулював економіку і підтримував ріст зайнятості. Крім того, це був період, коли майже 50% потенційної робочої сили були прив’язані до домогосподарства і не виходили на ринок праці.

Не дивно, що в цих унікальних умовах капіталізм був здатен створити достатньо робочих місць навіть під натиском автоматизації. Тепер же у нас є млявий економічний ріст, немає жодних гарантій повної зайнятості (зате є гарантія жорсткої політики соціального забезпечення), у рості заробітної плати — застій, а жінки масово вступають до лав робочої сили. Контекст автоматизації радикально відрізняється від контексту минулих періодів.

Крім того, типи технологій, що нині перебувають у процесі розробки і потенційно можуть бути впроваджені в робочі процеси, зовсім інакші, ніж технології минулих епох. Якщо попередні хвилі автоматизації зачіпали те, що економісти називають «рутинною працею» (робота, яку можна описати як кілька чітких послідовних кроків), то сьогодні автоматизація починає впливати на нерутинну працю. Йдеться про різницю між роботою за конвеєром на фабриці й водінням автомобіля у хаотичній атмосфері сучасного міста. Дослідження таких економістів як, наприклад, Девід Отор (David Autor) та Маартен Гоос (Maarten Goos) показують, що занепадрутинної роботи протягом останніх сорока років зіграв важливу роль у поляризації ринку праці та зростанні нерівності. Багатьох цих професій уже немає, і навряд чи вони коли-небудь повернуться, але наступна хвиля автоматизації вплине на решту сфер людської праці. Цілу низку низькооплачуваних видів роботи нині потенційно можна автоматизувати — і серед них є як фізична, так і розумова праця.

Чого ж нам чекати, враховуючи, що нові технології цього разу, ймовірно, сильніше вплинуть на ринок праці, ніж раніше? Чи відберуть роботи нашу роботу? Хоча одна сторона суперечки пророчить неминучий апокаліпсис, а інша позіхає від історичних повторень, вони обидві схильні нехтувати політекономією автоматизації, а саме роллю робочої сили. Простіше кажучи, якщо робітничий рух буде сильним, то, скоріше за все, автоматизації буде більше, якщо ж він буде слабким, то, ймовірно, автоматизації буде менше.

Робітники наступають

У першому сценарії сильний робітничий рух зможе боротися за постійне зростання заробітної плати (особливо у відношенні до рівня зростання продуктивності праці, який переживає стагнацію по всьому світу). Але підвищення вартості робочої сили означатиме, що машини стануть відносно дешевими у порівнянні з робочою силою. Уже зараз це можна спостерігати в Китаї, де реальна заробітна плата різко зростає вже понад 10 років, і через це китайська робоча сила стає дедалі менш дешевою. Внаслідок цього Китай став найбільшим у світі інвестором у промислових роботів, і численні компанії (найбільш відомою з них є Foxconn) заявили про намір переходити до дедалі більш автоматизованого виробництва.

Це архетип високоавтоматизованого світу — але для того, щоб бути досяжним в умовах капіталізму, він потребує сильних робітничих рухів, адже ключовим чинником інвестицій є відношення між вартістю робочої сили і машин. Що ж буде далі за такого варіанту розвитку ситуації? Чи настане масове безробіття, коли машини заберуть собі всю роботу? Проста відповідь — ні. Замість масового скорочення робочих місць більшість робітників, чия робота буде автоматизована, зрештою перейдуть в інші галузі.

У розвинутих капіталістичних країнах цей процес відбувається вже протягом 40 років: робітники переходять від рутинної до нерутинної роботи. Як було зазначено вище, майбутній етап автоматизації відрізнятиметься від попередніх, тому його вплив на ринок праці також буде інакшим. Працівники в окремих галузях постраждають найбільше — наприклад, у роздрібній торгівлі чи транспортуванні. У нинішній Великобританії в роздрібній торгівлі працюють 3 мільйони людей, але, за підрахунками Британського консорціуму роздрібної торгівлі, кількість робочих місць у цій галузі може зменшитися на мільйон протягом наступного десятиліття. У США самих тільки касирів 3,4 мільйони, і майже вся ця робота може бути автоматизованою. Транспортна галузь також величезна — у США є 3,7 мільйонів водіїв вантажівок, але більшість цих робочих місць можуть зникнути, коли безпілотні вантажівки зможуть функціонувати на громадських дорогах. Велика кількість працівників цих галузей, імовірно, залишаться без роботи у випадку масової автоматизації.

Куди їм податися? Кремнієва долина дуже любить розказувати нам історію про те, що ми всі станемо незалежними програмістами й розробниками комп’ютерних додатків, і якщо ми хочемо досягти успіху в їхньому утопічному майбутньому, то нам усім треба вчитися програмувати. На жаль, вони, схоже, купилися на власну байку і забувають про факти. У США лише 1,8% усіх робочих місць потребують знання програмування. Порівняймо цю цифру з сільським господарством, що забезпечує 1,5% зайнятості в Америці, і з виробничою галуззю, в якій працює 8,1% зайнятого населення цієї деіндустріалізованої країни. Можливо, галузь програмування зростатиме? Тут факти не набагато сприятливіші. Бюро статистики праці прогнозує, що до 2024 року тільки 2,2% робочих місць потребуватимуть знання програмування, а якщо взяти до уваги ІТ-сектор загалом, то, за прогнозами Citi, він охоплюватиме до 3% усіх робочих місць.

А як щодо людей, котрі мали б займатися роботами? Чи відбудеться різке зростання зайнятості у цій сфері? На разі спеціалісти в галузі робототехніки та інженери охоплюють менш ніж 0,1% ринку праці, й до 2024 року їхня кількість лише зменшиться. Ми не побачимо значного зростання кількості робочих місць, пов’язаних із роботами чи програмуванням, як би у Кремнієвій долині не намагалися переробити світ за своїм образом і подобою.

Така ситуація — це продовження тривалої тенденції виникнення нових галузей, котрі створюють дуже мало робочих місць. Усі ми знаємо, як мало людей працювали в Instagram чи WhatsApp, коли їх продали Facebook за мільярди доларів. Але низький рівень зайнятості є поширеною проблемою в цьому секторі. Оксфордське дослідження показало, що лише 0,5% робочої сили перейшли в нові галузі (наприклад, на сайти для перегляду потокового відео чи прослуховування потокової музики, у сферу веб-дизайну чи в електронну комерцію) протягом 2000-х років. Майбутнє ринку праці — це не купка програмістів чи відеоблогерів.

Насправді найбільше зростають ті галузі, в котрих для роботи зовсім не потрібен високий рівень освіти. Переконання, що ми всі станемо висококваліфікованими й високооплачуваними працівниками, — це ідеологічна містифікація в чистому вигляді. Безумовно, сектором, у якому найшвидше зростає кількість робочих місць, є охорона здоров’я. За оцінками Бюро статистики праці, в США ця галузь створить 3,8 млн. нових робочих місць у період з 2014 до 2024 року. Це збільшить частку зайнятості у цьому секторі з 12% до 13,6% і зробить його найбільшим сектором зайнятості у країні. Усього лиш дві професії — «допоміжний персонал у галузі охорони здоров’я» та «практикуючий лікар» — забезпечать роботу 2,3 мільйонам людей, що становитиме 25% від усіх новостворених робочих місць.

Є дві основні причини, чому ця галузь буде притягувати працівників, витіснених із інших галузей. По-перше, демографічні показники розвинутих країн вказують на суттєве збільшення кількості людей похилого віку. Через меншу народжуваність і триваліше життя (як правило, з хронічними, а не інфекційними захворюваннями) наше суспільство буде змушене докладати дедалі більше зусиль для піклування про літніх людей, і через це дедалі більше людей повинні будуть займатися роботою по догляду за ними. Однак ця галузь не піддається автоматизації: це один з останніх бастіонів людиноорієнтованих навичок, таких як креативність, гнучкість, розуміння соціального контексту. Це означає, що попит на робочу силу тут навряд чи знизиться, оскільки продуктивність праці в цій сфері залишається низькою, навички — орієнтованими на людину, а завдяки демографічним факторам ця галузь зростає.

Зрештою, у випадку, якщо існуватиме сильний робітничий рух, зарплати, ймовірно, зростатимуть, і це призведе до швидкої автоматизації у певних галузях, тоді як робітникам доведеться боротися за робочі місця в низькооплачуваній галузі охорони здоров’я. У результаті цього триватиме ліквідація робочих місць із середньою зарплатою і ростиме поляризація ринку праці, оскільки дедалі більше людей опинятимуться в низькооплачуваних галузях. Крім того, високоосвічене покоління, якому обіцяли надійну й добре оплачувану роботу, буде змушене шукати менш кваліфіковані вакансії, створюючи низхідний тиск на заробітну плату й поповнюючи лави «резервної армії працевлаштованих», за висловом Роберта Бреннера.

Робітники відступають

Але що, коли робітничий рух залишиться слабким? У такому разі на нас чекає зовсім інакше майбутнє: стагнація зарплат і низька вартість робочої сили порівняно з ціною нового обладнання. Наслідком цього є низький рівень інвестицій у бізнес, а отже, повільне зростання продуктивності. За браку економічних причин інвестувати в автоматизацію бізнес не зможе підвищувати ефективність роботи. І, як не дивно, у цьому випадку можна очікувати високий рівень зайнятості, бо компанії прагнутимуть максимально використовувати дешеву робочу силу замість інвестувати в нові технології.

Це не просто гіпотетичний сценарій: він доволі точно описує нинішню ситуацію у Великобританії. З часів кризи 2008 року реальна зарплата тут не зростала, ба навіть падала. Реальний середній дохід почав рости з 2014 року, але й через вісім років досі не повернувся на докризовий рівень. Це означає, що у підприємств є мотивація наймати дешеву робочу силу, а не автоматизувати виробництво, і макропоказники у країні це підтверджують. Так, після кризи Великобританія переживає тривалі періоди падіння інвестицій. Останній такий період був між першими кварталами 2015 і 2016 років, коли інвестиції впали на 0,4%. У результаті низького рівня інвестицій продуктивність праці практично не змінилася: виробництво на одного працівника в середньому виросло на 0,1% у період з 2008 до 2015 року. Майже весь ріст економіки Великобританії останнім часом викликаний не продуктивністю праці, а тим, що економічну машину постійно підгодовують новими тілами. Навіть у порівнянні з повільним ростом світової економіки Британія переживає особливо важкі часи.

Як бачимо, в умовах низьких зарплат, падіння інвестицій та стагнації продуктивності компанії натомість наймають більше працівників. Справді, рівень зайнятості у Великобританії досягнув рекордно високого рівня — 74,2% у травні 2016 року. Так само й рівень безробіття — 5,1% — тут є низьким, особливо у порівнянні з сусідніми країнами Європи, де безробіття в середньому удвічі вище. Отже, як не дивно, сценарій, у якому робочі рухи слабкі, призводить до вищого рівня зайнятості.

Але які ж умови цієї праці? Ми вже бачили, що заробітна плата не зростає, а дві третини робочих місць, створених у період з 2008 року, — це самозайняті особи. Крім того, спостерігається чимале зростання кількості трудових договорів із нульовим робочим часом, котрі не гарантують робітникам наявність роботи. За оцінками, майже 5% робочої сили зайняті саме на таких умовах — а це понад 1,7 млн. працівників. Повна зайнятість також скорочується: до кризи вона становила 65%, а після неї впала до 63% і не змінюється навіть попри те, що економіка (повільно) зростає. Частка вимушено найнятих на неповний робочий день (тих, хто хотів би перейти на повну зайнятість, але не може) більш ніж подвоїлася після кризи і лише ледь-ледь почала відновлюватись.

Така сама ситуація і з тимчасовим працевлаштуванням: частка вимушено найнятих на тимчасові контракти серед усіх тимчасових працівників виросла з 25% до 40% під час кризи, тільки частково відновившись до 35% сьогодні. Величезна кількість працівників хотіли б перейти на більш постійну роботу з повним робочим днем, але вже не можуть знайти її. Великобританія поступово перетворюється на країну з нестабільним і низькооплачуваним (або, на думку Торі, конкурентноспроможним і гнучким) ринком праці. Ми стверджуємо, що це і є наше майбутнє в умовах слабкості робітничого руху: низький рівень автоматизації, але тільки коштом заробітних плат (і сукупного попиту), постійної роботи й повного робочого дня. Нехай повної автоматизації й не відбудеться, проте альтернатива до неї виглядає не менш проблематично.

Отже, у майбутнього праці є два полярні шляхи розвитку. З одного боку, високоавтоматизований світ, де працівники змушені покинути більшість робочих місць із низькою заробітною платою та нерутинною працею і перейти до роботи по догляду з іще меншими зарплатами. З іншого боку, світ, де люди перемагають машини, але лише за рахунок низької зарплатні й нестабільної зайнятості. У будь-якому разі, ми мусимо створювати соціальні системи, котрі б дозволили людям виживати і процвітати у розпал цих суттєвих змін. Нам треба досліджувати такі ідеї як, наприклад, безумовний базовий дохід, ми маємо стимулювати інвестиції в автоматизацію, яка може витіснити найгірші види роботи у суспільстві, і нам слід повернутися до давньої вимоги робітничих рухів про коротший робочий тиждень.

Ми маємо повернути собі право бути лінивими — і це не бажання нічого не робити й не віра у ліниву природу людини, а, скоріше, право відкидати панування начальника, менеджера чи капіталіста. Чи роботи відберуть у нас роботу? Ми можемо тільки сподіватися на це.

Примітка: Усі цифри без посилань у цьому тексті або безпосередньо взяті з даних Бюро статистики праці, O*NET та Національної служби статистики Великобританії, або є результатами підрахунків автора на основі цих даних.