ЛЯЛЬКА-МОТАНКА – ПРАДАВНІЙ САКРАЛЬНИЙ ОБЕРІГ УКРАЇНЦІВ

Лялька-мотанка: що ми знаємо про прадавній сакральний оберіг українців.  Це один із найдревніших символів, який сотнями і навіть тисячами років супроводжував наших предків. Ляльку-мотанку мати клала до колиски немовляті, у скриню із рушниками та сорочками, коли донька заміж виходила. Мотанка оберігала і оберігає оселі українців. Мовчазна лялька береже таємниці цілого роду, адже переходить із покоління в покоління, від матері до дитини, повідомляє igotoworld

Історія появи ляльки-мотанки

Не одну тисячу років тому лялька-мотанка увійшла у життя наших предків. Ще у сиву давнину матері загортали у тканину шматочок м’якого хліба і давали немовляті. Називали це «куклою». Нею дитину заспокоювали, до того часу доки не винайшли соски-пустушки. Згодом, коли дитя підростало, йому потрібно було чимось бавитися. От примотували до «кукли» ще шматочок тканини у вигляді спіднички. Така лялька могла і не мати рук. І що важливо, мотанка не мала і не має ніг.

Мотанку робили із старого одягу – спідниць, вишитих сорочок членів родини. Створюючи ляльку, жінка вкладала у неї щирі почуття. Робили її на щасливу долю, на міцне здоров’я чи шлюб. Тому вважається, що лялька має сильну енергетику і здатна оберігати. Як окрему людину, так і всю оселю. Тому часто її вішали над дверима. Також ставили на покутті.
 

На території нашої країни ляльки-мотанки були поширені на Наддніпрянщині. Нині це території Київської, Полтавської та Черкаської областей. Проте відома мотанка із хрестом замість обличчя, найімовірніше, прийшла до нас із Азії, де теж були поширені такі ляльки.

 Мотанки і стародавні магічні обряди

Такий оберіг із сильною енергетикою, звісно ж, використовували і нині використовують у різних обрядах. Деякі з них навіть можна назвати магічними. Тому мотанку і роблять без обличчя. Адже наші предки вірили, що маючи очі чи рот, мотанка могла уособлюватися із дитиною, яка нею гралася. А отже – і  прив’язати до себе її душу. А це вважалося дуже не бажаним, адже могло використовуватися з недобрими намірами. Тому замість обличчя лялька-мотанка має хрест – символ сонця. Важко повірити, але навіть звичні для сільської місцевості опудала – це теж древні обереги. Те ж стосується і опудала, яке спалюють на Масляну. Ці та інші символи, що оточують нас, мають стосунок і до маленьких ляльок-мотанок, які оберігають наш сімейний затишок, благополуччя, здоров’я. Сакральне значення для наших предків мали й інші предмети, які ми нині сприймаємо як іграшки.

Мотанки, які мати передавала своїй  дочці, дівчина, після одруження брала до свого нового дому. Їй дозволялося й далі гратися із ляльками. Наші предки вважали, що так швидше у молодої пари народяться діти. Коли немовля з’являлося, мати клала до колиски ляльку, яка оберігала вже нового нащадка роду. Інколи ляльки-мотанки робили і з конкретною метою. Наприклад, щоб викликати дощ у посуху. Чи для доброго врожаю. Також був цікавий звичай робити 12 маленьких мотанок та одну велику. Кожна уособлювала якусь хворобу. Робили їх, щоб вберегти людину від недуги. Часто в середину ляльок клали цілющі трави від хвороб і давали гратися дітям. Зазвичай такі ляльки, після того, як вони виконували свої місію, спалювали. Хоча лялька-мотанка асоціюється з добром і позитивною енергетикою, були і такі, які робили зі злим умислом. Таке явище спостерігалося, зокрема, на Гуцульщині (Галичина, Буковина та Закарпаття). Яскраво це показано у культовому фільмі Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Більше про цю стрічку та інші фільми, що знімалися на території України, читайте у матеріалі «А у нас кіно знімали: де в Україні створювали знамениті фільми». Одна із стародавніх традицій, пов’язана із ляльками, збереглася і донині. Чи не кожному з нас доводилося бачити на капоті машини молодят гарно вбраних ляльок. Нині, щоправда, віддають перевагу просто квітам чи американським ведмежатам Тедді.

А у давнину ляльку прив’язували до підводи, на якій їхали молоді до церкви на вінчання. Та ця мотанка була особливою: ляльки зображали чоловіка та жінку. Проте руки у них були спільними. 

Це символізувало любов та злагоду у майбутньому подружньому житті. Адже з моменту вступу в шлюб жінка і чоловік ніби ставали одним цілим.