Молоді українські науковці розробили чудо-прилад для харчової безпеки

Середній вік членів Національної академії наук складає понад 70 років, тому шукати у цій установі юних геніїв – невдячна справа. Молодих українців, які роблять справжні прориви у науці, частіше можна зустріти на хакатонах чи акселераціях – заходах, що допомагають прискореному втіленню нових ідей у життя.

Нещодавно український винахід для тестування якості продуктів випередив сотні інших проектів з усього світу та потрапив на Kickstart Acceleration до Швейцарії. Це найбільша в Європі програма для стартапів. Понад 1500 проектів з 86 країн світу конкурували за те, щоб потрапити у програму цього акселератора. По food-вертикалі (проекти, пов’язані з продуктами харчування) участь на початку брали 300 проектів. Та врешті відібрано було лише 30. Аграрний стартап BIOsens – єдиний з України – опинився в числі обраних.

Акселерація розпочалася на початку вересня і триватиме до 19 листопада. Вже котрий тиждень міні-команда українського проекту у Швейцарії трудиться над вдосконаленням приладу. Наприкінці цього забігу у колективу є шанс отримати 25 тисяч франків. Про те, як проходить акселерація, а також чим цікавий український винахід, «Главкому» розповів розробник BIOsens Андрій Карп’юк.

Розробник BIOsens Андрій Карп’юк

Андрію, розкажіть про ваш винахід. Як і де його можна буде використовувати?

На вигляд це просто коробка чорного кольору зі смужками для діагностики, до якої додається програма на мобільному телефоні. Дані, що отримуються в результаті тестування, також синхронізуються із веб-сервісом і там зберігаються. Туди можна заходити, проводити аналітику аналізів, зроблених раніше, щоб робити прогнозування.

Як це працює? На тест-смужку потрібно нанести крапельку рідини, яку досліджуємо, вставити її в прилад з електронікою, і вся інформація буде передана на мобільний телефон. І буквально через 10 хвилин ми побачимо результати про наявність і концентрацію в рідині тих чи інших мікотоксинів (найбільш небезпечні для здоров’я людини і тварин природні екотоксиканти. – «Главком»).

Тестувати можна тільки рідину?

Ми використовуємо електрохімічний біосенсор, який і є результатом наших досліджень. Так, тестується тільки рідина. Якщо це щось тверде, то потрібно його розтерти зі спеціальним розчином, і вже цю рідину нанести на поверхню тест-смужки.

Перші дослідження ми провели із чистими токсинами. На акселерації в Швейцарії маємо зрозуміти, хто для нас буде ідеальним клієнтом, кому потрібен цей прилад, кому він збереже витрати, а кому життя. І після того наступним етапом досліджень буде вже діагностика з живими продуктами. З якими – залежатиме від наших клієнтів. Наприклад, якщо ми визначимося, що наші клієнти – трейдери кави, сконцентруємося на аналізі і пробопідготовці кавових зерен. Якщо зрозуміємо, що це пшениця – на ній, якщо корми для тварин – працюватимемо з ними.

Яку маєте глобальну мету?

BIOsens – компанія, що розробляє різні прилади на базі біосенсорів для експрес діагностики харчової безпеки. У продуктах харчування буває багато шкідливих речовин: і антибіотики, і пестициди, і важкі метали, і шкідливі бактерії, і мікотоксини. На сьогодні немає якоїсь маленької лабораторії, яку можна покласти в кишеню, і яка показуватиме всю «таблицю Менделєєва». З технологічної точки зору, розробити якусь одну універсальну тест-смужку поки теж неможливо. Тож сьогодні ми сфокусувалися на експрес-діагностиці саме мікотоксинів. Це питання, як ми бачимо, важливе для зернотрейдерів (це і кава, і кукурудза, і пшениця) та для аналізу кормів для тварин.

Як виникла ідея створити біосенсор? З чого все почалося?

Ідея експрес-діагностики, якщо брати біосенсорику, не нова. Перші публікації на цю тему були десь у 50-х роках, і найбільш успішною реалізацією біосенсорів є глюкометри, які міряють рівень цукру в крові. Я закінчував факультет електрифікації і автоматизації, який, в принципі, ніяк не пов’язаний з біосенсорикою, в НУБіП (Національний університет біоресурсів і природокористування. – «Главком»). Потім вступив до аспірантури і там вже почав займатися біосенсорами. Хотілося зробити технологію, якою користуватимуться люди. Саме ідея BIOsens більш-менш окреслилася рік тому на агрохакатоні, що проходив в Києві в офісі Microsoft. Там частково сформувався і кістяк команди.

Команда BIOsens

Де ви брали кошти на розробку біосенсора? Де працювали над своїм винаходом?

На тому агрохакатоні ми зайняли тільки шосте місце, але ввійшли в трійку команд, які потрапили на акселерацію до IoT Hub (лабораторія-акселератор «Інтернет речей». – «Главком»), засновником якої є Роман Кравченко. Лабораторія набрала до акселерації десяток різних проектів.

Зроблю ремарку, що таке акселерація. З англійської – це прискорювач. Акселерації і в Україні, і, тим паче, в Європі дають багато можливостей. Це зазвичай програма від одного до шести місяців, під час якої ти можеш отримати на проект, якщо говорити про європейські та американські акселерації, від $20 до $120 тисяч. Вони дають й інші важливі можливості. Деякі з них мають велику мережу партнерів, у тебе відкриваються двері для спілкування з ними. Наприклад, вже в Швейцарії ми зустрічалися із топ-менеджементом Migros (найбільша мережа роздрібної торгівлі у Швейцарії. – «Главком») та інших великих корпорацій. Якби ми просто приїхали до Швейцарії і спробували б організувати такі зустрічі, на це б півроку пішло, а тут – один тиждень.

Деякі з акселераторів можуть брати собі відсоток від твоєї компанії. Це залежить від того, з яких коштів вони фінансуються. Буває, уряд країни хоче, щоб у них розвивались такі проекти як, наприклад, Uber, внаслідок чого відкривалися компанії, створювалися робочі місця. Це довгострокова інвестиція. Буває, що акселерації фінансуються приватними компаніями. Вони зазвичай зацікавлені в інноваційних рішеннях для себе. Департамент Research and Development коштує дорого, і їм простіше створювати хаби, куди з усього світу приходитимуть ідеї. Потім вони зможуть або викупити цю компанію, або стати її клієнтом.

Яку допомогу ви отримали в рамках акселерації в IoT Hub?

Ця програма тривала десь півроку. Під час цієї акселерації ми брали участь у багатьох заходах, виставках. До всього давав доступ IoT Hub. Нам не треба було витрачати на це свій час та ресурс. Тобто команда концентрувалася на розробці концепції та прототипу.

З тим, що ми робили там, ми виходили на виставки, де люди могли побачити, протестувати прилад. Був випадок (у нас тоді був інший прототип, такий зелений): якийсь хлопчина на виставці нам сказав, що не купив би прилад, бо його навіть в руки страшно брати. Це трохи смішно. Але в тому й ідея: отримати фідбек – доробити.

Акселерації побудовані так, що наприкінці є демо-день, коли ти презентуєш результати роботи команди. Потрібно розказати, на якій стадії ти прийшов, що за цей час зробив, як плануєш розвиватися. На демо-днях зазвичай присутні інвестори. І якщо вони бачать, що команда щось зробила, має хороший план і бізнес-модель, можуть інвестувати в розвиток твого проекту свої кошти. Після акселерації в Києві інвестор дав нам $20 тисяч.

Хто саме і на яких умовах?

Засновник IoT Hub Роман Кравченко. Ми з ним домовились про 5% від компанії. Насправді, це досить невеличка сума за такі відсотки, але ці кошти були для нас важливими, щоб розвиватися далі. Крім цього, ми ще отримали від нього дуже важливу для нас менторську підтримку.

На що витратили ті гроші?

На участь у виставках, щоб зрозуміти нашого ідеального клієнта, бо часто буває, що стартапи (проект на основі інновацій. – «Главком»)розробляють те, що ринку не потрібно, ми не хотіли йти таким шляхом. Основні витрати – це поїздки в Німеччину, Італію, Штати. Також, звичайно, гроші пішли на розробку прототипу.

Люди, які працюють у вашій команді, отримують зарплату?

Ні. В кожного є своє основне місце роботи. А над цим проектом люди працюють у вільний час, хоча зараз нам вже потрібно переходити на новий рівень з працівниками з повною занятістю. Для цього та для розробки 100 прототипів зараз шукаємо кошти.

Чим ви особисто заробляєте собі на життя?

В мене є невеличкий бізнес: ми ставимо пральні машинки з купюроприймачами в студентських гуртожитках. Також в мене є деякі заощадження, які були накопичені, коли займався організацією електромонтажних робіт.

Розкажіть, як потрапили на акселерацію до Швейцарії?

Випадково. Не знаю, що було каталізатором, але спочатку вони нам написали повідомлення, типу: ви підходите під нашу food-вертикаль (харчова. – «Главком»), у нас є акселератор, умови такі-то, подавайте заявку. Ми подали. Загалом було 1500 заявок, по нашій вертикалі відібрали 300, потім з них – 50. Потім по скайпу ми представляли протягом півгодини свій проект. І вже у фіналі в Цюріху, виступали перед комісією, причому, презентація тривала лише п’ять хвилин, а ще 25 нам задавали різні питання. І на останньому етапі відібрали 6 проектів по food-вертикалі, серед них і ми. Загалом на останньому відборі по всіх вертикалях було відібрано 30 проектів. Пишаємося, що ми потрапили на цю акселерацію і єдині представляємо Україну. Загалом за участь змагалися проекти з 86 країн.

Як думаєте, чому вас обрали?

У нас є інноваційна ідея, науковий бекграунд за плечима. Це швидка діагностика і безпечність харчування. У нас класна команда: у Сан-Франциско, у Кремнієвій долині, ми посіли з BIOsens перше місце на інтерконтинентальному стартап-батлі. Але ще, думаю, певну роль тут зіграли партнери цієї акселерації, яких загалом близько 60. Серед них компанії-зернотрейдери. І деякі зацікавлені в розробці та імплементації нашої технології в своє виробництво.

Що відбувається на акселерації в Швейцарії? Які у вас від неї очікування?

Акселерація поділена на кілька категорій.

Перша – це воркшопи (робочі майстерні. – «Главком») і тренінги. Майстер-класи проводяться за різними  напрямками. Є воркшопи з медіа-маркетингу, щодо того, як правильно презентувати себе в соцмережах. Є воркшопи зі фандрайзингу (залучення коштів або інших ресурсів. –«Главком»), щодо того, як шукати інвесторів, як з ними спілкуватися. Є вокршопи з тімбілдінгу, правильного підбору команди, комунікації з нею. Є воркшопи, як правильно розділяти відсотки компанії між її засновниками і так далі. Все це важливо для нас, бо, принаймні, у мене такого досвіду немає.

Друга – це зустрічі один на один. Це можуть бути зустріч зі спеціалістами певної галузі або інвесторами. Також під час акселерації за кожним проектом закріплюється ментор. Це людина, з якою ти зустрічаєшся щотижня по дві години, і яка безпосередньо з тобою працює для розвитку стартапу.

Третя – зустрічі з партнерами, які врешті можуть стати нашими клієнтами.

Зустрічі з інвесторами, партнерами у вас вже були? Хтось готовий вкластись чи придбати ваш біосенсор?

Не так давно у нас були зустрічі з Migros (торгова мережа у Швейцарії. –«Главком») та Coop (торгова мережа у Швейцарії та Ліхтенштейні. –«Главком»). Деякі компанії вже зацікавилися нашим проектом, але анонсувати поки нічого не можу. Наступні зустрічі заплановані на початок жовтня.

Очікуєте, що знайдете інвестора чи покупця? Хто вам більше потрібен?

Поки що основна мета зустрічей – зрозуміти, які питання ми можемо для цих компаній вирішити цим приладом, і головне – прорахувати, скільки зможемо зекономити їм грошей. Нам треба показати: от, якщо ви в нас цей прилад купите, то через рік-два матимете таку-то економію. Якщо це тестування кормів, то всі свинки будуть здорові. Або, якщо це експорт пшениці, то продукцію на завернуть назад. У Швейцарії за цей рік уже було офіційно виявлено 35 випадків контамінації (зараження інфекційним або токсичним агентом – «Главком») продуктів мікотоксинами.

Яка нині собівартість самого приладу? І за скільки ви його зараз готові продавати?

Наша основна бізнес-модель – принцип Gillette. Коли ти раз купуєш бритву, а потім постійно купуєш до неї касети. У нас теж є девайс і є смужки діагностики до нього. Вони одноразові і специфічні для кожного токсину.

Ми плануємо продавати сам прилад за 500 доларів, а смужку для одного мікотоксину – за 10 доларів. Але для кожного ринку і клієнта ціна може відрізнятися. Бо бувають ринки, де важко продати задешево. У тій же Швейцарії із дешевим одразу йдуть наступні асоціації: погана якість, погано працює, незабаром зламається. У країни, що розвивається, навпаки. Але спочатку нам потрібно завершити дослідження.

Чим вас, якщо говорити про фінансову складову, забезпечують на акселерації?

Нам дають відносно невеликі гроші – на проживання, харчування, але цього цілком достатньо на два місяці в Швейцарії для двох людей.

На що розраховуєте наприкінці акселерації?

У нас дві мети: знайти ідеального клієнта і залучити інвестиції для наступного кроку. Цей рік ми вчилися правильно розвивати стартап, зараз вже потрібно робити бізнес. Для цього потрібне фінансування, бо реально гроші для стартапу – це кисень. Ідеальний варіант для нас – гранти, потрібно ще завершити дослідження. А інвестори більше вкладають на стадії, коли в тебе є готовий продукт і 10 компаній вже ним користуються. Вони, зазвичай, дають гроші для розширення продажів, а не на дослідження.

Потрібна підтримка, бо кожен з членів команди, за цей проект, платить свою ціну. У мене для її визначення є навіть історія про трамвай. Вечірній трамвай, який їде з метро Лісова о дванадцятій ночі до мене додому – це моя ціна. Щовечора опівночі я сідаю в нього. Вже знаю його водія – жінку, матір двох дітей, знаю її мрії, знаю, як вона відпочила в Єгипті, бо отримала путівку від київського депо. Коли ти розвиваєш проект, у тебе немає робочих годин з 10-ї до 19-ї, немає вихідних. Ти працюєш в режимі 24/7, через це можуть страждати стосунки в родині… Оцей трамвай – це моя ціна. Але, сподіваюся, дещо найближчим часом все ж вдасться змінити. Гратися в стартапи цікаво, це мотивує і розвиває, але я впевнений, що ми вже готові до бізнесу.

Ви для себе визначили строки? Коли проект стане реальним бізнесом?

Працюємо над цим із нашим ментором. Обговорювали нашу дорожню карту на два роки.

Передбачається якась фінансова винагорода кращому проекту на акселерації?

25 тисяч франків можна виграти в результаті цієї акселерації. Але це виклик, бо тут зібралися дуже потужні команди і проекти з усього світу. Я казав про дві наші мети на цій акселерації. А перемогти тут – це наша третя мета.

Але тут є можливості і в інших напрямках. Головне сподобатися інвестору.

Чи є зацікавлення біосенсором з боку українських компаній?

Ряд компаній проявляли цікавість до нього, плануємо з ними співпрацювати. З представниками деяких ми зустрічались, плануємо проводити польові дослідження. Але детальніше поки говорити не можу.

Ви розповідали історію про зелений прототип біосенсору, який відлякував людей своїм зовнішнім виглядом. Скільки прототипів було в цілому?

Зараз у нас вже четвертий прототип. І він не останній. Бо ми зараз використовуємо багато деталей, надрукованих на 3D-принтері. І коли він йтиме у виробництво – буде модифікуватися. Самих приладів у нас зараз два: один в Україні для виставок там, і другий з нами в Швейцарії на акселерації. Тест-смужок маємо близько 20.

Хто ваші основні конкуренти?

Це досить важке питання. Є конкуренти у експрес-діагностиці безпечності харчування, є конкуренти у експрес-діагностиці мікотоксинів. По мікотоксинам це зазвичай міжнародні біотехнологічні компанії, представлені на ринку досить довго. І вони також зараз працюють над біосенсорними методами, які ми використовуємо, і планують впроваджувати їх в життя, наскільки я знаю з неофіційних джерел. Але методи, які представлені на ринку – це тільки якісний аналіз, ми ж працюємо над кількісним. Але нам треба поспішати.

Як взагалі можете оцінити перспективи для розвитку подібних інновацій в Україні саме в аграрній сфері, в сфері тієї ж харчової безпеки?

Перспективи є. Асоціація AgTech Юрія Петрука, який організовував агрохакатон, через який ми пройшли, – це перша точка, куди можна піти і де можна пробивати свою ідею. Також ми з моїми колегами, членами нашої команди BIOsens Катериною Звєрєвою та Олександром Гудзем, вже більше півроку виношуємо ідею Food Safety Foundation. Хочемо створити платформу для залучення food safety стартапів. Там будуть актуальні новини про випадки контамінації продуктів харчування як в Україні, так і на світовому ринку, календар подій та інформація про інвестиційні можливості для food safety напрямку. І нещодавно ми були на ще одному хакатоні Hack Zurich тут, у Швейцарії, і там започаткували ще одну ідею в рамках фундації. Маємо на меті створити 3D-карту світу, на якій будуть різні фільтри випадків контамінації продуктів харчування. Наприклад, можна буде вибрати фільтр «Україна» і фільтр «антибіотики», і на глобальній карті можна буде побачити, що за період, який буде обраний, було імпортовано «певну заражену продукцію» з «певної країни». Це офіційна інформація. На нашу думку, це буде корисно. Це крута штука, яку ще ніхто не робив взагалі ніде.

На чию підтримку можна розраховувати, розвиваючи подібні проекти?

Проблемою харчової безпеки займаються світові організації. Є організації, які підтримують інновації і аграрну сферу. Це Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (ФАО), вона спеціалізується на food safety. Технічно підтримує також USAID – Агентство США з міжнародного розвитку. Також якраз food safety платформа може спробувати налагодити контакт зі структурами типу Держспоживслужби, Мінагро. Будемо привертати і їхню увагу.

Розмовляла Катерина Пешко