Націоналізм і Деструкція

У цій статті хотілося б коротко проаналізувати промову Дмитра Яроша щодо протидії ідеології "ЛБГТ", а також проявити сильні і слабкі сторони націоналізму "Правого Сектора".

Попри стиґмати, якими populus годували совєти чи зараз годують російські канали, націоналістичні партії мають підтримку в Україні. І йдеться не винятково про відсотки, політичні партії, а існування певного дискурсу, який упевнено займає місце і на телебаченні, і в соціальних мережах. Націоналізм є. Він не дорівнює ксенофобії чи толерантофобії. Попри успіхи контр-дискурсу комуністів і лібералів, є певні об'єктивні обставини, за яких націоналізм зберігає актуальність.

Найперше, модерністичний процес оформлення політичної нації все ще йде. І чим сильнішою є боротьба з напівмертвим геґемоном, радянською культурою з її системою цінностей, тим більше активізуватиметься націоналістичний дискурс. Як слушно зауважила Оксана Забужко у вступній статті до "Хронік Фортенбраса": "Після Помаранчевої революції знову виприсли на світ Божий ті самі... питання, що колись так жваво дискутувалися на зорі незалежности - мова, історична пам'ять, засади тожсамости, нескінченне наше "прощання з імперією", розтягнене вже на кілька поколінь". (Факт, 2009, ст. 7) Іншими словами, реставрація царату й симулякрової імперії Москви стимулює війну символів, де старіше виглядає годнішим. Консерватори боряться з консерваторами.

З іншого боку, модерністичні проекти оперують поняттям Абсолюту. Вони прагнуть встановлення утопії тут і зараз, і західні демократичні держави з їхнім ніжним ставленням до життя як найвищої цінності засновані на такому ж одному визначальному принципі, як і держава Гітлера, де якість твореної арійської раси оголошується найвищим благом.

Пошук блага - це ідея, що римляни вивчили від Платона. Стара як світ. Інша справа, що це благо можна потрактовувати по-різному, і на цьому етапі добробут одних може стати горем для інших. Хтось має платити ціну. Сучасні європейські країни, де правий рух також набуває популярності, ніяк не можуть вирішити дилему: чи можна забезпечувати благо місцевого населення руками мігрантів. І якщо так, то чи варто давати їм рівні права. Вони ж бо не тільки забирають робочі місця, але й здешевлюють фізичну працю, радо виконуюючи її за гроші, за які німець чи француз не марався б.

Націоналізм має багато історичних відтінків, і вони залежать від кон'юнктури. Я візьму до прикладу останню публікацію Дмитра Яроша щодо параду ЛБГТ у Києві, аби з'ясувати, який саме тип націоналізму пропонують його прихильникам і виборцям.

Модерністичність промови пашіє в самому заголовку: "«ПРАВИЙ СЕКТОР» НА ЗАХИСТІ ПРАВДИ І СІМЕЙНИХ ЦІННОСТЕЙ". Захист правди, - немов фортеці, - метафора, що прийшла до нас з часів гербів і конів. Яким чином встановити цю правду, або "правильні моральні принципи", як пізніше пише Ярош? Хто її може авторитетно затвердити, і чи завжди "правда" є остаточною? Що як не зміна, відмова від попередніх переконань веде до прогресу?

Як зауважував Умберто Еко, культ традиції є антимодерністичним. Попри те, він неодмінно зв'язаний з 20-им століттям і фашизмом. Муссоліні хоч і прагнув знищити всі музеї й спрямувати думку в майбутнє, але неодмінно повернувся до "традиційних цінностей". По суті, прочитання виступу Еко й пана Дмитра є взаємодомовненням. Тут і підозра до інтелектуалів, і культ смерті ("[парад ЛБГТ] - плювок на могили тих, хто загинув у боротьбі за Україну"), деіндивіалізація сексуального життя і навіть новомова, про яку згодом.

Таким чином, нам пропонують консерватизм, повернення до перевірених ідей у час відсутності сталих ідеалів. На правду, це один із механізмів протидії зовнішнім впливам і могло б звести поняття "українства" до певного означника, шляхом виключення всього того, що не належить до нього. Москва, ЛБГТ, "корисні ідіоти" й всі, хто за "Марш рівності" - це один фронт війни для пана Дмитра.

Враховуючи, що націоналістичний проект прагне тотальної цілісності, інші дискурси, а з ними і соціальні практики, є ерзацом для націоналіста Яроша: "Проте у цей буремний час мене не може не турбувати інше – те, з якою наполегливістю українському суспільству нав’язують ІДЕОЛОГІЮ статевих збочень і нищення інституту родини". Риторика про "інститут", ледь не як владний орган, виникає в цьому звернені не випадково. Родина - це ґвинтик держави, яка опікується правдою й чистотою помислів нації. Роль індивіда бути частиною цієї інституції або бути поза законом. Тому ЛБГТ і є "збоченням" і "відхиленням".

Ярош зазначає: "Як християнину і просто людині, мені їх шкода, і не більше". Християнська традиція - це перша протоґлобалістична формація, яка не мала локалізованих меж. Християнство є там, де є християни. Це версія космополітизму. Християнство, як і комунізм, і лібералізм існує у формі ринку знань і методу мислення про минуле та майбутнє. Для Яроша, золоті часи "українства" не в минулому, бо там одні тортури й колонізація. Парадоксальним чином, вони в ідеальному майбутньому, де кожний живе за одним законом, Божо-Національним. Бог і Нація поділяють одну Правду і між ними немає різниці. Пророком Бога є провідник Партії, який оголошує Правду і мобілізує людей на її захист.

Наступний пасаж клеймить ЛБГТ як тоталітарну ліву практику, позиціонуючи "сексуальні відхилення" як політичне поневолення. До схожої риторики сталіністи вдавалися частіше, ніж ліберали, і це тема окремого дослідження толерантофобії радянського суспільства:

"Організації «ЛГБТ» зазвичай позиціонують себе як захисників «невинних жертв», які страждають від «гомофобії». Та насправді вони сповідують вкрай агресивну ідеологію, котра не терпить інакомислення. Їхня пропаганда невіддільна від гендерних ідей, згідно з якими немає ні вродженої чоловічої та жіночої статі, ні гетеросексуальності як норми статевої поведінки. Вони діють хитро і розбивають свою боротьбу по етапах: спочатку – «протидія дискримінації», потім – узаконення їхніх «шлюбів» включно з правом усиновлювати дітей, нарешті – прийняття суворих, тоталітарних законів, згідно з якими має переслідуватися будь-яка відмінна від їхньої думка (наприклад, цей текст міг би потягнути за собою кримінальну відповідальність). Також потрібно пам’ятати, що один із витоків гендерних ідей – це ідеологія марксизму, зокрема теза про неминуче відмирання родини. Маємо «славних продовжувачів» справи Маркса, Енгельса, Леніна…"

На правду, тоталітарні закони могли б перетворити країну на гомосексуальну диктатуру, однак тоді держава перетвориться на танатократію, тобто структуру, що спонукатиме зменшення кількості населення, а разом з ним і втрати свіжої робочої сили. Подібна політика може втілюватися на рівні пропагування безпечного сексу. На прикладі сучасної Південної Кореї можна побачити, як ефективна політика, заснована на невдалих принципах, призвела до старіння населення і втрати робочих рук. Не дивно, що праві сили також проти абортів. За цим стоїть логіка створення нової політичної нації, а для неї потрібно більше дітей, яких легше доктринізувати, ніж вже сформовані покоління. З іншого боку, якщо стимулювати народжуваність у бідній країні, її можна зробити ще біднішою - тому і Корея мала піти на крок депопуляції, аби підвищити рівень життя.

Відповідь на плюралізм позицій у Яроша суто радянська, написана новомовою. У сов'єтології навмисне відгородження від інакодумства сильніших називають "seizure mentality", тобто тримання оборонної позиції. Світ постає як небезпечний і підступний, навколо чатують змовники:

"Значною мірою пропаганда гомосексуалізму та гендерної ідеологія підсилюється збоку Заходу, його урядових та неурядових чинників. І це дуже знаково! Окрім фінансування відповідних організацій та програм, Захід здійснює серйозний тиск на нинішню київську владу, аби змусити її активніше впроваджувати ідеологію «ЛГБТ». Тепер подумаймо, чи потрібна Україні така євроінтеграція, коли хтось нав’язує нам свою волю?"

На рівні дискурсу пан Дмитро не поступається своєму колезі з Москви, а спосіб розмови - це, як-не-як, півсправи. У ролі невеличкої групи відступників від "правди", які встановлять гомодиктатуру - тільки дай їм шанс - Ярош планує знищувати зло.

"З огляду на щойно сказане, представники Військово-політичного руху «Правий сектор» будуть змушені відволіктися від інших справ, аби завадити реалізації планів ненависників родини, моралі та звичних уявлень про людину. Нам вистачає справ, проте обставини змушують звертати свою увагу і на це зло".

Замість висновків

Очевидно, що Україна має кризу на політичних лідерів і пану Дмитру можна протиставити не менш ризиковані ідеї або й просто "засланих козачків". Утім, це не має бути причиною підтримки консервативної партії з радянською риторикою, яка замінила марксистів-леніністів на націоналістів, аби так само вести нас до майбутнього, де "Свобода - це рабство", кохання прописане законом, а неполітична маніфестація прирівнюється до колаборації. Пошук простих формул, Абсолютів, Правди - як вам завгодно - це бажання людської психіки. Коли цей пошук припиняється, істина стає проголошеною - культура стає імпотентною і замість інтеґрації індивіда в суспільство, вона несе деструкцію для себе і того таки індивіда. На те маємо багато історичних прикладів.