Ода таланту. Тіні забутих предків. Виставка

Цими днями Львівський палац мистецтв покрився тінню. З 26 червня по 17 липня там проходить виставка «Тіні забутих предків», яку до цього успішно показали в Києві у Мистецькому Арсеналі. Кураторами проекту виступили Павло Гудімов та Андрій Алферов, які за допомогою Бориса Філоненка та Катерини Носко зуміли у рекордно швидкий термін, дев'ять  місяців, підготувати виставку для показу. Загалом, участь в організації проекту взяло близько 150-ти осіб, завдяки яким і стала можлива її реалізація.

За аналогією до фільму, виставка поділена на глави, мета кожної з яких – розкрити фільм з нової сторони. На нульовому поверсі можна побачити інсталяцію художника Антона Логова. Це  дерев’яна конструкція з містичною назвою «Реінкарнація», в основі якої ціла хата, привезена з Верховини. Експозиція є квінтесенцією всього фільму та вдало передає його динаміку і драматизм. На екранах зверху видніються три проекції: червоний ліс, вбивство Іванового батька і поранення Івана. Всі вони оповиті червоним кольором, як і сама інсталяція, що дає відчуття формалізму. Сцена вбивства батька Івана вважається однією із найбільш новаторських у кіномистецтві, оскільки знята одним планом і йде по колу, а про самого режисера фільму – Юрія Іллєнка – кажуть, що він випередив тенденції в кіно на 10-15 років.

У холі палацу можна знайти «Маркери часу», які допоможуть зрозуміти, чим жила Україна у 1962-1965 роках, почитати текст Бориса Філоненка, побачити портрет Сергія Параджанова рукою Георгія Якутовича. Сергія Параджанова називають популяризатором відтворення традиції, адже приїхавши  на Гуцульщину, в очікувані побачити традиційні костюми та співи місцевого населення, був сильно вражений, не знайшовши нічого подібного. Тоді він і вирішив неодмінно відтворити історію і фольклор гуцулів, нагадавши тим самим їм та світу забуте минуле.

Етнографічній залі, другій з представлених, передує маленький коридор, де можна присісти і переглянути слайд-шоу фотографій 20-30 років авторства Миколи Зіньковського, які дозволять відмінно перенестись у тодішню епоху. У виставковій залі під назвою «Зал етнографії» можна знайти безліч етнографічних елементів, більшість з яких привезені з Музею І. Гончара та Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття. Серед представлених артефактів – цілий ряд сокир, ангелів, кахлів, фотографії костюмів, образ вершника з кінофільму, а також ремейки Ігоря Подольчака та Кіріла Сєрєбрєнікова. Цікавою є колекція сокир: невидима сокира у дитячих спогадах Івана та Марічки; сокира зі сцени, де мати Івана перераховує своїх дітей; сокира, якою Іван будував хату; сокира, з якою Іван йшов на обряд одруження; сокира як елемент чоловічого костюму; сокира, якою міряють мертвого Івана тощо. Добірка ангелів є також знаменитою . Їх у колекції всього 44, одні взяті з приватних колекцій, інші з музеїв. Вони були важливим декоративним елементом капличок і церков, робилися місцевими майстрами. Відомо, що пара янголів з Гуцульщини навіть робилася за мотивами ацтеківської скульптури. Визначальною ознакою показу янголів у Львові є те, що вдалося зробити розтяжку по тінях: з однієї сторони янголи підсвічені, а з іншої вони тінь відштовхують. Це допомогло краще передати ідею.

Amor sacro e amor profano (Любов небесна і любов земна) – такою є  назва наступного виставкового стенду, який апелює до сцени вінчання Івана і Палагни. Стосовно знімання цього епізоду побутує багато легенд. Дехто стверджує, що гуцули протестували проти рішення С. Параджанова брати Івана і Палагну в ярмо. Казали, що так не буває, але в режисера була своя мета: він хотів метафорично показати, що наречені впрягаються у земне життя, у земну любов. Саме ярмо – геніальна робота Юрія Світляка – було надане Національним музеєм народного мистецтва Гуцульщини і Покуття спеціально для презентації у Львові. У Києві цього експоната не було.

На другому поверсі розмістились ще чотири виставкових зали. У першій з них можна побачити неймовірні розкадрування, написані самим С. Параджановим. За словами його дружини, Світлани Щербатюк, віднайдені матеріали нарешті довели світові, що створив фільм «Тіні забутих предків» таки С. Параджанов, а не Ю. Іллєнко. Це своєрідний відбиток магії, яка супроводжувала увесь процес знімання. Підтвердження цьому знаходимо і у дивом віднайденому ескізі першої афіші, і у збереженому ескізі костюму Марічки. Серед інших цінних матеріалів – документи, що підтверджують протестні виступи на прем’єрі фільму у 1965 році та доноси на С. Параджанова.

У сусідній залі «Ліс» привертають увагу дерев’яні скульптури Миколи Малишка, що є наче антропоморфними. Як і люди, вони спершу стоять, а потім розсипаються. Сам фільм Микола Малишко відзначав як такий, що голосно сказав про незабутих предків на уламках гинучої історії. Окрім цього, у залі можна побачити фотографії Тіберія Сільваші, цифрове зображення яких отримувалось в результаті  багаторазового накладання фактури, а також кадри і сцени з фільму.

У коридорі розмістилась передостання експозиційна зала проекту, де стіни прикрасили «Графічні історії» від Клубу ілюстраторів Pictoric та Бориса Філоненка, які, до речі, можна придбати у сувенірній крамниці. Там же можна знайти екосумки із логотипом фільму, книги та каталоги.

Виставка «Тіні забутих предків» розрахована на 5 років і має у планах відвідати не одну країну. Зокрема, Канада, Франція та Італія вже є у цьому списку.