Меню

Пенсіонери також говорять віршами

Пенсіонери також говорять віршами

Мій дядько працює у невеликому видавництві. І в нього інколи є матеріали, які в своїй маргінальності є унікальними. Ось принесла свій збірник на 300 віршів бухгалтер сільради. Їй за 60, вона вже готується вмирати й хоче лишити родичам свій збірник.

Дядько мені зачитав дещо, і я вирішив провести аналіз цієї літератури. Мене в таких ідеях надихає Башляр, якому було абсолютно байдуже, наскільки аналізований твір значимий для історії. Головне, аби він був симптоматичний.

Найбільша загадка, яку я намагаюся розгадати, це як реагувати на мистецтво. Відповідь на це запитання буде й рішенням того, як мистецтво створювати.

Ціль мистецтва для мене - психологічне звільнення, медитація, ейфорія. Формалісти вважали, що основна зовнішня ознака мистецтва - це деавтоматизація, тобто перетворення чогось знайомого в екзотичне. З психологічної перспективи, це можна назвати рефреймингом, зміною перспективи на давно знайомі речі. Аби мистецтво чіпляло, воно потребує зв'язку з попереднім досвідом людини.

Про що пише бухгалтер сільради? 
Про снопи, про незалежність України, пише посвяти Шевченку й Лермонтову. Деякі поезії схожі на популярні радянські пісні. Велика кількість рядків присвячена Чорнобилю, науці, походженню людини. Усе змішано: там і Шамбала, і Господь, і ДНК.

Був один вірш, де жінка пише про те, що вона самотня мати, що їй залишається любити тих, хто до неї рідко приходить.

По формі, це наїв. По змісту, це часто графоманія. Утім, ціль благородна. З'ясувати, як влаштований світ, сповільнивши мислення в кропіткій роботі зі словом. Дати волю ностальгії. Помріяти про річку в рідному селі. І найголовніше, залишити після себе слід, окрім як фотографії та одноповерхової хати на тій-таки річці.

Мене зачепила ця жінка, імені якої мій дядько не згадав. Зачепила не матеріалом, а волею творити. 
 Я прочитав її поезію так, наче зустрів цю жінку в електричці й задав їй правильне питання, після якого вона мені розкрилася.

Творчість - це комунікація. Хтось говорить важливі речі. Хтось майже весь час мовчить. Але не треба обмежувати креатив рамками "якості", немов це продукт літературної фабрики.

Написав цей пост для того, аби сказати, що часто хочу говорити поезією. Часу на ритми й рими немає, тому хай це були б верлібри. Хай навіть це не виглядає як поезія, а як розмова в електричці. Поки ця розмова звучить, людина жива.

Фоторобота: Олексій Кондаков