Полтавський театр приїхав!

 Моновистава “В степу безкраїм за Уралом” відбулася на знак вшанування пам’яті Вічного Кобзаря,  до дня скорбного перепоховання його праху у Каневі 22 травня  146 років тому.  І пощастило бачити її буквально напередодні нам, чиказьцям: завітали дорогі гості, актори  Полтавського академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Миколи Гоголя.

             Перша зустріч відбулася у барвистому віночку вишиванок, коли Український Національний музей у Чикаґо започаткував “Вишивану ніч у музеї”. Гості заледве містилися у залах, в очах мерехтіло від різноманітних вишиванок, ґорсетів, плахт, коралів. Світло і джазова музика, майстер-клас з художником Яремою Хрущем та Настею Коваленко, чудова вечеря і особливо - банош від волонтерів з театру “ГОМІН”. 

       Та левова частка вечора була присвячена гостям з Полтавщини, народному артистові України Василеві Голубу і заслуженій артистці України, солістці Національної філармонії та  Збройних Сил України Ярославі Руденко. Директор театру Олексій Андрієнко теж був обласканий публікою, бо виявився однокласником місцевої громадської активістки Тетяни Чернишової. Заступник директора, актриса Лариса Шрам з сином Марком, звукорежисером, отримали оплески від залу…

          Уривок з моновистави пан Василь Голуб читав так, що дерев’янієш, слухаючи…Грому оплесків могли би позаздрити найвидатніші актори світу!

         Щасливчики ми, громадо, що є змога за певні кошти  здійснити будь-яку інтелектуальну, естетичну подорож думкою, словом, звуком, картинкою кращих митців України…Є змога, та чи у всіх є бажання?!

           Неділя, 21 травня, була можливою для всіх потенційних глядачів відкласти справи, зустрічі, поїздки, аби навернути себе у світ української душі, боротьби, радості й печалі за готовою програмою життя по правді за Шевченком. Склалося це для тих, хто живе на шпагаті: хліба заробляє  в Америці і ділиться ним з Україною. І фронт, і реабілітаційні фонди, і артисти, що також готові заробити та вділити свою частку - це наш внесок навіть у фізичне існування нації. Тому відчуваєш провину за тих, хто не дбає, кому не важливі сердечні болі за Батьківщину, кого не болить НІЧОГО з названого, хто яриться на мітингах, та не дасть і цента на справу, хто (уявіть собі!) на сповіді у чомусь кається і навіть дістає розрішення гріхам своїм…

             Церковний зал на парафії св.Йосифа Обручника в Чикаґо був напівпорожній, коли гралася моновистава “В степу безкраїм за Уралом”. Більшість глядачів - актори театру ГОМІН та  його постійні прихильники. 

     Народний артист України Василь Голуб тримав аудиторію у такій дикій напрузі, так проаналізував менталітет українця всіх часів,  піддав такому сарказму  всіх названих х е р о ї в, що можна було розпластатися під тиском таланту всевидющого Пророка і геніального виконавця! Я реально пізнала філософію Шевченка в жесті, міміці, нашаруванні інтонацій, голосі актора Голуба, сивого голуба, який відкрив америку шевченківського горя за Вкраїною… Нічого подібного ще не доводилося чути…Сльози, стримувані мої сльози текли і скапували; злість на байдужість, захланність, заздрість, тупе відкладення всього найкращого на потім, обкрадання себе у найчистіших пориваннях - риси, які гнівили великого Тараса, викликали бурю закликів змінитися самому, змінювати світ навколо, бо - хто, як не ми?!

              Ярослава Руденко, молода співачка, безстрашна  волонтерка, яка вже 300 концертів відспівала для українських фронтовиків, виконувала деякі пісні у виставі, рятуючи зал від голосних ридань…   Скажу, що відчувала: розчавлена тим, що не змінилися ми за півтори сотки літ і щаслива, що бачила-чула-сприйняла    талант  найвищого рівня -  Василя Голуба!

       Зал шаленів оплесками! Квіти, дяка глядачів, фото на пам’ять …Від Кредитної Спілки “Самопоміч” був вручений чек для сімей поранених та загиблих фронтовиків. До речі,  у залі був присутній Роман Гаврильчак, 24-та механізована бригада, старший лейтенант, поранений під Дебальцевим молодий воїн,  знаходиться на лікуванні у Чикаґо. Родом      хлопчина - з львівської області, він теж потребує нашої допомоги, так як і подальшої - Леонід Хмельков, який не вперше вже прооперований, мужньо йде до мети, в основному стараннями родини настоятеля о.Миколи Бурядника та дружини Леоніда Аліни.

                 Режисер українського драматичного театру “Гомін” Василь Митничук разом з акторами обдарували полтавських гостей, включно з директором, Олексієм Андрієнком, який також вручив грамоту нашим гомонівцям від полтавської обласної адміністрації, каравай з України(!) на вишитому полтавському рушникові! Була дитиняча радість від спілкування з талановитими українцями, яких і у нашому театрі  плекають і шанують. Майстер на всі руки, скромна людина, красивий мужчина,  актор театру “Гомін” Ярослав Купчак мав свої п’ять хвилин слави, коли режисер привітав його з уродинами та наголосив на значні  заслуги перед театром і чиказькою публікою. 

          Все би було чудово, якби не слабка організація гастролей Полтавського театру у Чикаґо. Афіша вигулькнула дуже пізно у соцмережі;  місця  виступів акторів були фейкові, непевні, неточні. Прийшли на виставу і концерт тільки ті, хто сам вишуковував і перепитував знайомих, де це може бути точно. Такої безвідповідальності не можна допускати. 

        Щастя, що на 5000 N.Cumberland Ave ніколи не буває збоїв…Парафія св. Йосифа Обручника славиться вмінням дбати за людей, об’єднувати їх у радості і горі, спільних справах і планах. Виросла ціла плеяда професійних волонтерів, які впізнавані своєю вражаючою самопожертвою: готують і годують, співають у хорі “Ірмос”, проводять заходи політичні, культурно-мистецькі, лікують поранених з українського фронту і ще роблять багато-багато всього іншого! Дякувати настоятелеві, отцеві Миколі Буряднику, за бездонну щедрість душі, за вміння бачити в серцях людей та викликати те Боже, що рухає світ -   ЛЮБОВ…