Росіяни мінують території, як терористи. Ставлять багато пасток – Тимур Пістрюга, “Асоціація саперів України”

У звільнених від російських військ українських містах люди досі знаходять мінні пастки. Це і сховані вибухові пристрої в іграшках, музичних інструментах. Мінують і тіла закатованих українців.

На сьогодні неможливо порахувати, скільки часу і грошей необхідно, аби знешкодити все, що лишилося від ворожої армії.

Про це в інтерв’ю Gazeta.ua розповідає Тимур Пістрюга, керівник громадської організації “Асоціація саперів України”.

З 3-го травня ми розпочали процедуру гуманітарного розмінування. Це перший етап, який називається нетехнічне обстеження території (НТО. – Gazeta.ua).

Нетехнічне обстеження – це основа гуманітарного розмінування. Визначається ступінь забруднення території. За звітами з цих робіт приймається рішення щодо подальших дій – практичного очищення цієї землі. Уже працюємо на Київщині. Хлопці вже поїхали на Чернігівщину, – розповідає Тимур.

Скільки людей зараз входить у вашу організацію?

Активно проводимо рекрутингову кампанію. Набираємо нових людей у штат. Зокрема, операторів протимінної діяльності. Відкриваються нові проєкти і під кожен потрібні люди. Дійсних членів в асоціації понад 200 чоловік. Це представники різних структур. Зокрема, державних. Це не значить, що всі отримують зарплату чи працюють на проєктах.

Як зараз відбираєте людей?

Оголошуємо конкурс на вакансію. Охочі подають свої резюме, документи. Зараз, як правило, перше інтерв’ю онлайн з кандидатами, а друге вже в офісі. Сфера протимінної діяльності досить вузька і ми один одного знаємо.

Запрошуємо до себе й іноземців. Готові працювати з усіма, хто хоче допомагати нашій країні.

Отримали десь повідомлень п’ять від різних людей з Російської Федерації. Писали нам на пошту російською: “Я дуже співчуваю Україні. Я громадянин РФ. Хочу допомогти вашій державі. Не згоден з діями нашої влади. Хочу приїхати в Україну і допомагати з розмінуванням”. Повідомлення були від різних людей. Це не боти. Писали з 24 лютого. Не знаю справжні цілі всіх цих людей.

Можливо, мають приховані мотиви. Наприклад, вийти на мене чи витягнути інформацію. А, можливо, це люди, які хочуть допомогти або заробити.

 
Тимур Пістрюга з 2018 року очолює ГО "Асоціація саперів України", є виконавчим директором оператора протимінної діяльності Demining Solutions. До цього служив у Збройних силах. За фахом військовий. З 2018 року проходив різні навчальні курси у сфері протимінної діяльності, зокрема за спеціальністю "сапер" (розмінування).

Який з регіонів сьогодні найбільше потребує розмінування?

Всі, які постраждали внаслідок війни. Питання в іншому – деякі території необхідно розміновувати, а там ще ведуться активні бойові дії. Не знаємо, як зміниться лінія фронту. Там високі ризики й для самих саперів. Тому говоримо про роботу на звільнених територіях – це Київщина, Чернігівщина, Сумщина, частково Миколаївська область, невеличкі території Житомирської.

Чи залежить характер мінувань від спеціалізації російських військ, які займали територію?

Саме для цього й потрібне нетехнічне обстеження території. Це збір даних на основі яких складається звіт з конкретними координатами, мапами, фотографіями, різними документами. Так дізнаємося, якими саме вибухонебезпечними предметами було забруднено, який там був характер бойових дій. Чи проводилось мінування території, чи був тільки обстріл. Тільки за результатами НТО ми зможемо чітко сказати що відрізняється. Вже на сьогодні можу сказати, що ступінь забруднення, з точки зору протимінної діяльності, у всіх регіонах, де були і є російські окупаційні війська, дуже великий і важкий для розмінування.

Що вже знаходили?

Все, що тільки використовується при мінуванні у світовій практиці, зараз РФ застосовує тут. Ми вже маємо підтвердження, що в нас є і протипіхотні міни, які небезпечні для цивільного населення. Є навіть нового зразка. Російська Федерація не є підписантом Оттавської конвенції ( у 1997 році цивілізований світ підписав Оттавську конвенцію, де домовився припинити використання протипіхотних мін, як засобів збройної боротьби. Україна приєдналася до цієї домовленості у 1999 році. – Gazeta.ua). Тому вони активно застосовують протипіхотні міни в Україні. Більше того вони їх виготовляють і розвивають цей напрямок. Також є протитранспортні міни. Є багато випадків, що знаходимо в різних областях саморобні вибухові пристрої. А це становить дуже велику небезпеку. Тому що тут включається якийсь креатив мінера, щоб максимально ускладнити задачу розмінування. Ти бачиш міну, а під нею може бути ще одна. Розміновуєш першу, а друга спрацьовує. Мінні пастки – це колосальна небезпека. В Ірпені росіяни мінували квартири і будинки – встановлювали пастки.

Всі території, де велися і тривають активні бойові дії, обстрілювалися. Дуже багато снарядів не детонують. Вони несуть загрозу і саперам під час розмінування.

Росіяни мінували все в хаотичному порядку. Застосовували методи, які більш притаманні терористам, ніж військовим. Тому що ми, військові, розуміємо, що таке мінування і для чого воно робиться – це постановка інженерних загороджень. В їхньому випадку цілі інші – психологічний вплив на населення. Тому що мінують не для того, щоб обмежити доступ ворога до своїх позицій. А для того, щоб нанести максимального ураження живій силі.

Ситуація досить складна. Ми не знаємо чого можна очікувати, якщо знаходимо різні такі вироби навіть у житлових будинках. То страшно подумати, а що буде у лісосмугах, де були російські окупаційні війська. Що буде на сільськогосподарських полях, куди наші сапери ще не дійшли.

Два тижні тому повідомили про випадок, коли росіяни вбили молоду матір, а живу дитину примотали до неї та прикріпили між ними міну. Міна здетонувала, коли дитину хотіли врятувати. Також мінують тіла убитих. Ви раніше з таким стикалися?

Війна в Україні не 24 лютого почалася. На сході були випадки використання і таких мінних пасток. На жаль, ставалися також прикрі випадки. Але в такому масштабі, як зараз, із такою щільністю та інтенсивністю ще не зустрічав.

Мають сейсмічні датчики, які реагують на рух. Якщо людина рухається, відповідно міна її вражає.

Чому ви так акцентуєте на небезпеці протипіхотних мін?

По перше, вони небезпечні тим, що спрямовані на ураження живої сили.

Несуть загрозу всьому цивільному населенню, яке знаходиться у всіх регіонах бойових дій. По друге, зроблені так, що їх важко помітити, а інколи навіть важко ідентифікувати. Наприклад, пфм1 “лєпєсток” – схожа на листя. В залежності від сезону може бути зеленого кольору, а може коричневого. Із новітнього пом3 – міна “медальйон” (має вигляд металевого циліндру діаметром 6-7 см і висотою близько 20 см. Радіус ураження 8 -13 м. – Gazeta.ua). Вона була представлена лише три роки тому на оборонному форумі “Армія-2019”, який проходить у РФ. Ці міни мають сейсмічні датчики, які реагують на рух. Якщо людина рухається, відповідно міна її вражає.

Наскільки близько можна підійти?

Це небезпечно. Побачили? Краще не підходити. Не треба перевіряти.

Скільки грошей і часу треба нам, щоб розмінувати все те, що лишили після себе росіяни на сьогодні?

Щоб повністю розмінувати Україну, треба звільнити території від російських окупаційних військ. Тільки тоді можемо починати цей відклік.

Ми розміновували схід, починаючи з 2016 року. Тоді почався в Україні процес гуманітарного розмінування на звільнених територіях. Там було десь близько 7 тисяч квадратних кілометрів на підконтрольних територіях. Розміновували, розміновували, а зараз туди прийшли окупаційні війська, і ця робота втратила сенс.

Ніхто не може порахувати скільки часу займе розмінування, тому що все залежить від фінансування. Маємо розуміти, що протимінна діяльність, зокрема, гуманітарне розмінування, це досить коштовна послуга. Треба витрачати шалені суми. І бюджет жодної країни це не потягне. Треба звертатися за допомогою до донорів, міжнародних організацій.

Ви кажете, що це дуже дороговартісна процедура. Можете назвати приблизні цифри?

Якщо брати досвід розмінування на сході країни, то один квадратний метр очищеної землі коштує десь 3-4 долари. За нашими приблизними підрахунками територія, яка потребує гуманітарного розмінування, близько 132 000 квадратних кілометрів. Це будуть сотні мільярдів доларів США.

Люди питають: “Чому так довго? А якщо ми всіх залучимо і все зробимо? Мобілізуємося? Чи можна тоді це за рік?”. Я сумніваюся, що Україні дадуть такі гроші саме на розмінування. Тому ця сума буде розтягуватися на роки. Може ще й збільшитися.

За даними ООН, один рік бойових дій призводить до 10 років робіт з розмінування.

Ці цифри озвучують, можливо, з досвіду країн, які мали мінні проблеми. Підрахували, скільки в них пішло років. Але, наприклад, у Грузії активні бойові дії йшли вісім днів у 2008 році. Вони завдання по гуманітарному розмінуванні завершили у 2019-му. Крім фінансування, дуже важливо як створена державна система протимінної діяльності. Якщо є координаційні центри, центри протимінної діяльності, всі необхідні органи. І це все ефективно працює, тоді швидкість інша. А донори дають охочіше кошти. Якщо все не працює, а в країні багато юридичних колізій, то, звичайно, все буде довго і не ефективно. Третій фактор, можливо, ключовий, це характер бойових дій і ступінь забруднення.

За кількістю жертв від мін та вибухонебезпечних предметів Україна займала останні роки одні з перших позицій у світі після Афганістану та Малі. А сьогодні ця цифра така ж?

У 2020-му ми були на третьому місці, у 2021 – на четвертому. Перед нами Афганістан, Малі і Ємен. На 2022 рік не хочу робити прогнози, але за кількістю забруднених територій точно будемо на першому. Маю надію, що люди будуть обережні. І не ризикуватимуть.

Ви розповідали що варто запам’ятати три прості правила в разі зіткнення з вибухонебезпечними предметами: не підходь, не чіпай, телефонуй 101. Українці дотримуються цих правил?

Якась самосвідомість виробилася. Дуже багато людей хочуть пройти наші інформаційні сесії – навчання населення щодо поводження з вибухонебезпечними предметами. Від 10 березня і до сьогодні ми вже підготували понад 17000 педагогів зі всієї України. А зареєструвалися вже майже 30 тисяч педагогів, які хочуть пройти ці курси. Це люди, які хочуть не просто три золотих правила почути.

Ми займалися інформування населення і до 24 лютого. І не тільки в регіонах, де залишався ризик. Вибухонебезпечні пристрої розповсюдилися по всій країні, за статистикою Міністерства внутрішніх справ. Був ризик для всіх регіонів. Багато хто не розумів цього. Люди реагували переважно так: “А навіщо мені це? Тут мир. Тут все добре”. А пам’ятаємо, як 9-річний хлопець у Дніпрі знайшов гранату. Він живий, але відірвало руку. Було багато таких прикладів. Люди переважно поверхнево ставилися до такого.

Є думка що після війни наші військові будуть ділитися досвідом з арміями багатьох країн. Можемо таке сказати про саперів?

Ми будемо, напевно, найкращими фахівцями в цих питаннях. Це прикро. Краще б ми не знали цього всього і жили спокійно.

Наскільки цінується професія сапера в Україні?

Недостатньо. Боремося з цим не перший рік. Але це залежить насамперед від операторів. Тобто скільки оператор має на розмінування, стільки і може платити. Маємо надію, що на новому етапі процесів гуманітарного розмінування ці роботи будуть більш високооплачувані, ніж раніше. До 24 лютого заробітна плата у багатьох була трохи вище від середньої по країні.

Тобто від 15 тисяч гривень?

Навіть менше 15.