Меню

У переддень Великодня і нових змін

У переддень Великодня і нових змін


          Ранкова молитва до Отця Небесного на  парчевому образі , що на  спальневій стіні, зупинила спів пташок за вікном, що несамовитою дзвінкістю молодих горлець славили весну. Той золотий плин невидимої Отчої благодаті, що обтікали мої плечі, починаючи з маківки, зупинився від думки, що це якесь Диво! Молитва - напівголос, а за вікном пташиний хор раптом став…Навернулася  до ще не мовленого, все вернулося до свого. Образ мінився від напівтемряви і світла вуличних ліхтарів, молода Мати горнула своє Дитятко, як певно пригортає і моє тепер серед інших, втрачених для земного життя, набутих для Небесного…
Зазвичай ранкову молитву розбиває бухання несамовитих децибелів у автівках молодих латіносів, що так себе будять до роботи. А тут, поміркувавши хвилину, була заскочена  ПЕРШИЙ РАЗ українською піснею! Дмитро Гнатюк з Раїсою Кириченко співали “Місяць на небі…” Те, що вчора відійшов до напіввідкритих воріт раю славетний законодавець і утвердитель української пісні на всіх довготах і широтах планети,  найкрасивіший баритон -  Дмитро Гнатюк, уже знала, але так раненько, з вікна  близької сусідки-українки несподівано зазвучала така ніжна пісня, що аж сльози скрутилися…Друге Диво мого особистого ранку.
      Не виходить з голови розмова по скайпу з відомою львівською журналісткою, заслуженим діячем мистецтв України  Софією Кохмат. Людина у прямому сенсі поклала всі роки чудової і тривожної праці задля висвітлення, поширення, пізнання, очарування, наслідування кращих прикладів творчого потенціалу  особистості українця! 
      Тепер, коли телевізія України затягнута плівкою плісняви, навіяної з усяди  Блідої Молі, фахівцям ТАКОГО класу стало вузько жити, самотньо працювати. Йдуть кудись професіонали зі скромними вимогами до особистого, з високими - до своєї роботи, з бажанням не пропустити відкриттів нових талантів для Краю, не дати забити бур’янам жодну зі сторін життя. Не знаю, чи є хтось зі знаменитостей України, які би не були запрошені у свій час на “Світлини душі” Софії Кохмат, а тепер до її “Відкритої студії” на Високому Замку, 4 у Львові.
      Великі люди, генії від  культури вели розмови про сходинки своїх здобуттів, про погляд збоку на плин чужого життя, про переміни, нескінченні переміни, які часто захоплюють зненацька і не завжди приємними відкриттями…
          У Софії відкриття власної самотності прийшло, мабуть, тоді, коли всім допомогла прилаштуватися у соціумі, виїхати, кому була потреба, забезпечити матеріальне благополуччя тих, хто фарисейські мило вклонявся…
           При цьому час не стояв. Він стрімко летів, залишаючи нестатки, смерть мами, сімейну нескладушку, власні хвороби,  зарплату, гідну хіба анекдоту, неотримані обіцяні дивіденди, натомість забираючи шпарку всеохопність, людей, гідних її розмови. 
             Люди від мистецтва потребують дотацій майже завжди, але більшість з них влаштовується у житті, деякі стають навіть   забезпеченими. Хай би вони хоч у Великодній світлий празник не забували тих, хто поміг їхньому становленню, укріпив у правильності обраного шляху. Адже так приємно поділися статками з тими, хто ділився з іншими, хто не програвся, не лінувався, а до мозолю душі  так  прикладався до когось, що  й себе забував!
         Святе Причастя   - це навчання, як треба своїм нажитим ділитися з іншим: хлібом, вірою, любов’ю, милосердям. Не проповідник я, але закликаю: озирніться, люде, та навколо - море стражденних і нужденних! Якщо ви їх бачите, ваше серце не покрите шерстю! Поділіться, чим маєте, і інших закликайте. 
Моє третє Диво на сьогодні смиренно чекаю...