Українці на Тижні Малюнка в Парижі: перспективи для митців та менеджерів

8 Червня, 03:49 989 0

Ось уже майже 30 років поспіль щороку на 7 днів Париж перетворюється на світову Столицю Малюнка. Суто комерційний задум кількох антикварів перетворився на культурну подію світового значення. Цьогоріч на Тижні Малюнка можна було побачити і шедеври українських художників, однак потенційно українське мистецтво може розраховувати на набагато солідніший вклад.

З чого все починалося

Тривалі роки малюнок вважався лише навчальним інструментом для художників, проміжним етапом між задумом і картиною.

У мистецькій індустрії до 1991 року малюнок посідав особливе місце – і далеко не найкраще, він вартував більшого. І в переносному, і в цілком прямому сенсі. Принаймні, до такої думки дійшло невеличке коло паризьких антикварів, всього 9 осіб. На той час малюнок коштував, порівняно з іншими формами мистецтва руки того ж самого автора, дуже дешево, його було тяжко зберігати, купували його неохоче, та й загалом не так вже й цікавилися шанувальники мистецтва малюнком як таким.

Щоб виправити становище, згадані 9 антикварів заснували у столиці Франції арт-ринок малюнка Salon du Dessin. Через кілька років до участі у арт-ринку долучилися галереї з інших країн, що дозволило до назви дописати слово «міжнародний». З часом кількість цих закордонних галерей суттєво зросла, іноді до 40% учасників приїжджають з інших країн світу. Років 5 тому в арт-ринку вперше взяли участь галереї з Китаю.

Більше того, організаторам Salon du Dessin вдалося зацікавити своїм арт-ринком музеї різного рівня – тож відвідувачі ринку мали можливість «не відходячи від каси» ще й подивитися на музейні шедеври. І якщо збірки малюнків великих музеїв були досить відомі в колах палких шанувальників малюнків, то, для прикладу, збірки маленьких провінційних музеїв були для багатьох відкриттям – а в таких музеях часто можна побачити справжні шедеври. Згодом до участі у Salon du Dessin почали запрошувати як почесних гостей музеї з інших країн.

Також під Salon du Dessin почали підлаштовуватися паризькі галереї – і влаштовувати під час проведення цього арт-ринку виставки, присвячені саме малюнкам.

І що ще важливіше – під проведення Salon du Dessin підлаштувалися мистецькі аукціони.

Цього року, наприклад, паризький аукціонний дім Christies провів спеціальний продаж давнього малюнку, де малюнок руки Мікеланджело був проданий за неймовірні 23 млн євро.

Цього ж таки року на ринку можна було побачити твори українки Соні Делоне, художниці з Полтавщини, – однієї з найвидатніших світових митців першої половини ХХ століття, представниці напрямків Арт Деко, футуризму, орфізму та симультанізму. Вона виїхала до Європи ще перед Першою Світовою і оселилася в Парижі. Але тяжка історія України зачепила і її родину – молодший брат помер у радянських таборах на Соловках, дядька, котрий був художниці за рідного батька, розстріляли більшовики у 1917 році. Сама ж Соня стала не лише першою українкою, а й взагалі першою жінкою-художницею, чия виставка у Луврі відбулася ще за життя.

У 2010 році Salon du Dessin «відбив» у Art Paris, іншого арт-ринку, премію родини власників однієї з найбільших колекцій рисунку Даніеля та Флоранс Герленів. З того часу премію Prix Guerlain сучасним художникам-графікам вручають саме на Salon du Dessin.

Окремий цікавий момент арт-ринку – що час від часу на ньому виставляють стенд малюнків анонімних авторів. З одного боку, це мав би бути найоб’єктивніший стенд: адже тут цінність твору визначається саме малюнком, а не розрекламованістю імені автора. З іншого боку, саме на цей стенд покладають найбільші надії колекціонери: а раптом згодом виявиться, що куплений на цьому стенді малюнок належить якомусь відомому пензлеві чи олівцеві? Адже підписувати малюнки автори почали лише наприкінці XVIII сторіччя, та й то не завше. Зазвичай фахівці можуть приблизно визначити час створення малюнка та школу, до якої належав митець. А от автора з впевненістю визначити дещо проблематично… Але завше є надія, що з часом може виявитися, що малюнок таки належав комусь відомому! : )

Втім, анонімність автора ще не означає, що малюнок – поганий, на цьому стенді трапляються справжні шедеври, котрі коштують набагато дешевше, ніж мали би, всього лишень через відсутність підпису. : )

Жвава конкуренція

За 30 років існування Salon du Dessin у арт-ринку з’явилися і конкуренти. Один із найбільших – Drawing Now Art Fair, ринок сучасного мистецтва, присвячений рисунку в Європі. Цьогоріч його проводили вп’ятнадцяте.

Цей ринок є демократичним, відкритим для найрізноманітніших експериментів.

Смаки пошановувачів сучасної графіки непередбачувані – і дуже різні. Тож на Drawing Now Art Fair можна натрапити на найрізноманітніші варіації кольору і композиції.

Якщо на Salon du Dessin ви можете побачити рисунки романіста Віктора Гюго чи Едварда Ліра – англійського поета, засновника поезії несінітниці - лімериків, то на Drawing Now Art Fair на стендах виставляються тільки роботи, створені в останні 50 років. Щоправда, галереї намагаються виставляти тільки найновіші і найнетривіальніші малюнки. Під час арт-ринку проводяться інтерв’ю з художниками та круглі столи зі жвавим обговоренням підходів до сучасного малювання.

Виставка, організована українкою

Цього року під час Тижня Малюнка українська художниця Зоя Скоропаденко у співпраці із галереєю The Meloy Art та об'єднанням митців, колекціонерів та кураторів мистецтва «Мистецьке коло Зої» зорганізувала виставку «Неймовірні малюнки 1716 – 2022».

У невеличкому приміщенні в центрі Парижа малюнок до смаку могли відшукати майже всі «прошарки» поціновувачів мистецтва – від доволі специфічних творів сучасного монегаського художника Петтіті, до шедеврів відомого французького майстра позаминулого сторіччя, «батька імпрессіонізму» Каміля Піссаро, які на Salon du Dessin виставляти вважають за честь.

Але найбільше уваги і відвідувачів, і звичайних парижан завоювали результати творчої співпраці канадсько-українського кераміста Дейла Дороша та Зої Скропаденко: лаконічні вази, розмальовані художницею.

Також на організованій українкою виставці можна було побачити малюнки європейських митців Клема Чамберса, Каміля Піссарро, Антуана Ватто, Франка Боггса, Вальтера Сікерта, Поля Сін’яка, П'єра Боннара, Роберта, кераміку француза Бернара Вітура – і, звісно, творчість самої Зої Скоропаденко: малюнки з серій «Notre Dame Brule», «Paris Flood» (Повінь в Парижі) та «Нові Майстри Помпеїв».

Цією виставкою відзначило першу річницю заснування «Мистецьке коло Зої». Рік тому створенням цього об’єднання художниця, котра на той час ледве відновилася від тяжких ускладнень після covid-19, відреагувала на закінчення карантину.

«Незважаючи на війни, закриті кордони та карантини, мистецтво має творитися і виставлятися. Ми, митці, занурювалися в безодню депресії та розпачу від неможливості ходити по музеях, спілкуватися та робити виставки, від яких залежить наша робота та життя. Цими “POP-up” виставками ми стимулюватимемо творчість, знайомимо колекціонерів та митців у «мистецьке коло» і будемо робити промоцію сучасних керамістів, скульпторів, художників і фотографів, виставляючи їхні роботи разом з роботами старих майстрів з приватних колекцій. Чим нас більше, тим ширшим є діапазон наших можливостей. Як то кажуть, гуртом легше і батька бити», – розповідає Зоя Скоропаденко.

Ложка дьогтю

Насправді на культурному фронті українцям потрібно не просто бити, а активно відбиватися – від спроб Росії «приписати» собі українських митців та від активної експансії російської культури на європейський ринок.

Так, для прикладу, у 2016 році почесним гостем Salon du Dessin став відділ графіки російського державного музею образотворчих мистецтв імені Пушкіна. Привіз той музей туди, зокрема, уродженицю Харківщини Зінаїду Серебрякову та «сина малоросійських селян» і студента Харківського художнього училища Олександра Дейнеку.

У 2019 році на Salon du Dessin продавалися малюнки «росіянок» Лідії Жолткевич та вже згаданої Зінаїди Серебрякової.

Художниця, яка отримала Prix Guerlain у 2022 році, живе і працює у Москві.

На Drawing Now Art Fair у 2022 році можна було побачити малюнки випускниці Львівської національної академії мистецтв, уродженки Хмельниччини Ольги Татаринцевої. Щоправда, майже 30 років тому вона переїхала до Росії, і зараз навіть українська Вікіпедія подає її як російську художницю…

Українців на Тижні Малюнка можна перерахувати на пальцях.Чи означає це, що українські малюнки гірші? Ні.

Але це означає, що менеджерам українських художників, музеїв та галерей, котрі цих українських художників представляють, потрібно працювати активніше, а точніше – хоча б втричі активніше, ніж працюють їхні російські колеги. Це той випадок, коли потрібно бігти вдвічі швидше тільки для того, щоб просто лишатися на місці. Адже культурна експансія – це один із найдієвіших інструментів створення підтримки на міжнародній арені тої чи іншої країни. А підтримка Україні зараз дуже і дуже потрібна.

Українським галереям і художникам потрапити на Тиждень Малюнка досить тяжко – однак у галерей зі США та Канади можливості трохи більші. Будемо сподіватися, що невдовзі у Дейла Дороша та Зої Скоропаденко з’являться послідовники у цій справі. Адже підтримки на культурному фронті забагато не буває!