Українка «привезла» в Токіо Париж та часточку Чикаго

На виставці «Paris comes to Tokyo», зорганізованій українською художницею Зоєю Скоропаденко в токійській галереї Aiiima, японські шанувальники мистецтва милувалися сучасним живописом – а також малюнком класика кінематографу минулого сторіччя Орсона Велса, який провів своє дитинство у Чикаго.

Основним мотивом виставки була зустріч різних культур – японської і європейської, її взаємне осмислення і збагачення. 

«У моєму власному творчому шляху я знаходжу натхнення у поєднанні української традиції культурних взаємодій, богемного духу Парижа та вічних естетичних цінностей Японії. Кожен вплив збагачує інший, створюючи гармонійний злет, який перетинає кордони та резонує універсальною мовою мистецтва, перетворюється на унікальну візуальну мозаїку, де Україна, Париж і Японія докладають свої особливі візерунки у величезну композицію культурної взаємодії та художньої різноманітності», – розповідає Зоя Скоропаденко. 

Ідея виставки «Paris comes to Tokyo» виникла пів року тому, коли Скоропаденко, разом зі своєю японською колегою Кіною Сато відвідала виставку художника Юдзо Саекі в Токійському музеї.

Сто років тому знесилений тяжкою хворобою – туберкульозом – японець Саекі їхав малювати Париж. Він малював Париж, навіть вже коли не міг ходити. Його життя трагічно обірвалося у 30 років, але лишився величезний спадок, пронизаний любов’ю до Парижа. Його творчість і досі має величезний вплив в мистецькому середовищі.

І от Зої Скоропаденко та Кіні Сато спала на думку ідея повторити подорож Саекі – через сто років. Так дівчата частинку літа присвятили Парижу – і митцям минулого, японським і європейським. Адже існувала в ті часи і зворотна тенденція: європейські митці, котрі зібралися у Парижі, закохувалися у Японію. 

До них, зокрема, належав і легендарний Вінсент Ван Гог, цього літа саме виповнилося 133 роки з дня його смерті. Живучи у Парижі, він малював японські гравюри  Його останнім прихистком стало французьке село Овер-сюр-Уаз. Тож дівчата поїхали вшанувати пам’ять майстра – і намалювати ті самі місця, які свого часу вразили Ван Гога, з того ж самого ракурсу, з якого малював ці місця він.

Результати цієї творчої подорожі напрочуд прихильно зустріли гості та мешканці столиці Японії. 

Окрім того, на виставку потрапили і картини з кумедної серії «Blue boy&Red boy», колаборації Зої Скоропаденко з британським художником Клемом Чемберсом. На них смішний чоловічок, внутрішня дитина Чемберса подорожує серйозними пейзажами історичних місць, намальованими Скоропаденко. Ця серія мала величезний успіх у Парижі та Нью-Йорку, і от тепер «хлопчики» потрапили і до японських шанувальників.

Париж, 100 років тому…

В той час столиця Франції була визнаною світовою столицею мистецтва. Туди з’їжджалися митці з різних країн – різних культур, різних характерів, різної сили таланту. Вони спілкувалися між собою, впливали одне на одного, в тому мистецькому горнилі виковувалися нові ідеї, напрямки і течії. Все це дало можливість критикам через певний час виокремити Паризьку художню школу тих років як окреме мистецьке явище. 

«Париж мав надзвичайне значення для японських художників, таких як Саекі Юдзо, Різабуро Умехара і Фуджіта, Париж був центром культурного обміну та художньої інспірації. Богемна атмосфера французької столиці на початку ХХ сторіччя слугувала сплавом, де ці художники могли взаємодіяти з західними художніми рухами, зберігаючи при цьому суть своєї японської спадщини. Для Саекі Юдзо Париж став трансформуючим простором, де він заглиблювався у західні техніки мистецтва, сприяючи унікальному злиттю, яке виявляється в його творах. Різабуро Умехара, натхненний багатою художньою сценою, інтегрував європейські техніки у традиційний японський живопис, створюючи гармонійний злет стилів. Фуджіта, визначна постать Паризької школи, не лише впроваджував японську естетику в європейське мистецтво, але також відігравав ключову роль у формуванні культурного діалогу між Японією та Францією. Культурна взаємодія в Парижі дозволяла цим художникам перехрестити два світи, залишаючи тривалі сліди в японському мистецтві і внесок у глобальний діалог художнього вираження», – розповідає Зоя Скоропаденко. 

Потрапив до Європи і Орсон Веллс (George Orson Welles). Той самий Веллс, який перелякав всю Америку радіоспектаклем «Війна світів» і зняв стрічку «Громадянин Кейн», котра і донині вважається найкращим фільмом всіх часів і народів. 

Чикаго, 100 років тому…

Хоча народився Веллс у 1915 році на іншому боці озера Мічиган, у Вісконсині, але все його дитинство пройшло у Чикаго. Його батьки розлучилися, мама  була піаністкою і грала під час лекцій доктора Дадлі Вотсона в Art Institute of Chicago. Померла, коли малому було 9 років. Ще через 6 років помер батько, і опікуном майбутнього генія став чиказький лікар. Саме в чиказькій школі Веллс ставив перші свої театральні експерименти. 

Далі поїхав до Ірландії на етюди, далі до Іспанії, однак далі повернувся до США, одружився з уродженкою Чикаго, попрацював у Голлівуді, після кількох провалів поїхав до Європи. Так далі і жив – між Америкою і Європою. 

Orson Welles. Портрет Цуґухару Фуджіта

І там теж «проклав місток» від Парижа до Токіо – серед його малюнків є портрет (чи може навіть шарж) японця Фуджіти.

Цей малюнок зберігається в приватній колекції, тож у пересічного шанувальника мистецтва майже нема шансів побачити Фуджіту таким, яким його бачив Веллс. : ) Але японським глядачам пощастило побачити цей малюнок на виставці «Paris comes to Tokyo», разом із відповідними «пояснювальними записками».

Такі перлини мистецтва минулого присутні майже на кожній виставці, зорганізованій Зоєю Скоропаденко, тому кожна її виставка – це ще й маленька лекція з історії мистецтва, де можна побачити рідкісні і майже невідомі широкому загалу речі.

Галерея Aiiima розташована у хмародері Хікарія, місцевому осередку пошановувачів прекрасного, мистецтву тут присвячено декілька поверхів: музеї, декілька галерей, творчі хаби, кінотеатр та театральний простір. 

Власники галереї Aiiima давно і потужно підтримують і українських митців, і Україну. Як вже знають читачі UA Post, впродовж року в галереї відбулися вже три українські виставки. Відтак українське мистецтво вже має тут своїх постійних шанувальників.

Будемо сподіватися, що наступного року Скоропаденко зможе «привезти» до Токіо не тільки Париж і Чикаго, а й Київ, Львів і Кривий Ріг.

Автора: Марина Олійник
Фото надані Зоєю Скоропаденко