УКРАЇНСЬКА МОВА В США: ХТО ВИВЧАЄ І НАВІЩО

Марло Девіс – аспірант факультету славістики Колумбійського університету приїхав до Львова вивчати українську. Хлопець уже почав освоювати поезію Шевченка та «Лісову пісню» Лесі Українки. Він хоче писати докторську про український модернізм минулого століття.

Українська мова за океаном

Більшість студентів славістики Колумбійського університету вивчають російську літературу. Наша кафедра невелика – двадцять-двадцять п’ять студентів. Я навчаюсь третій рік на програмі PhD. Крім того, викладаю початковий рівень російської. На моєму курсі всього три аспіранти.

Вивчаємо різні слов’янські літератури. Нам викладають українську, російську, старослов’янську, чеську, польську та сербсько-хорватську мови. Є семінари та лекції, присвячені певним авторам чи темам, які стосуються слов’янських народів. Проте більшість аспірантів досліджують російську літературу – це пов’язано з її популярністю в США. Американці взагалі цікавляться Росією, як колишнім Радянським Союзом. Тому курси російської мови мають попит. Студенти різних програм Колумбійського університету часто хочуть вивчати саме її.

З українською мовою інакше. Є лише один викладач – Юрій Шевчук. На рік припадає одна лекція чи один семінар про українську літературу, на заняття української мови приходить всього 5-6 людей. Це переважно студенти з українським корінням. Ще з нами займається дівчина з Південної Кореї.

Вирішив вивчати українську, а не польську або чеську, бо мені здається, в Україні лінгвістична політика важливіша, ніж в інших слов’янських країнах. Саме тут мова впливає на політичну ситуацію.

Я живу в Нью-Йорку і присутність іспаномовних людей, що не володіють англійською, тут не проблема. Багато написів у місті перекладено одразу на шість мов. Але в Україні це питання набагато складніше. Русифікація відбувалася ще з вісімнадцятого століття, та це не означає, що ці мови мають конкурувати. В Україні мова стає політичним фактором, і росіяни використовують її як причину провокацій у Криму чи вторгнення на Сході.

Навіть тут, у Львові, можна помітити сліди польської мови.

Співіснування різних мов – один із найважливіших елементів космополітичної культури. На мій погляд, цілком нормально, що носії різних мов живуть в одному місці. Проте в Україні ця космополітичність постійно перебуває на грані конфлікту.

Глобальний процес деколонізації завжди залишає більше одного центру впливу від колишніх колонізаторів. На Україну впливало особливо багато центрів: з Росії, Польщі, Угорщини, Туреччини та інших держав. Та це не має бути причиною проблем зараз.

Планую досліджувати Україну. Я знаю: тут щось є.

Я переїхав до Москви у 2008 році і вивчав російську в державному гуманітарному університеті. Тоді ще був президентом Дмитро Медвєдєв.

Ніхто тоді не знав, чи має Росія шанси стати демократичною державою. Після того, як президентом знову обрали Путіна, відбулися певні зміни в самому суспільстві. Я ходив на мітинги на Болотній площі в грудні 2011 року, і виніс звідти особливі відчуття, яких ніколи не мав у Росії – відчуття згуртованості.

Працював у Росії півтора роки, а потім звільнився і повернувся в Америку. Після того не був у Росії і не маю жодного бажання туди повертатись. Власне, я почав вчити українську мову, тому що події останнього року мене надто розчарували. Тепер мені хочеться працювати саме в Україні. В Росії лишилось багато друзів, але вони підтримують моє бажання вчити українську. Вони нормальні.

Планую досліджувати Україну. Я знаю: тут щось є. Мене цікавить мистецтво модернізму, а особливо література початку двадцятого століття. Цього року в Грузії я почав досліджувати тбіліський модернізм від початку Першої світової війни. Маю відчуття, що український модернізм цікаво буде порівняти з цим періодом у Грузії і в Росії.

Я міг би не зважати на політичні чинники й далі вивчати російське мистецтво. Але я не хочу стати академіком, сліпим до реальності. На початку двадцятого століття політика впливала на митців. І тепер впливає. Якщо ситуація у світі змінює мистецтво, то чому я маю закривати на це очі? Хочу пов’язувати свої дослідження з теперішніми подіями. Академічна спільнота має бути відкритою для світу.

Останнім часом для іноземців стає складніше проводити дослідження в російських архівах. З’явились проблеми з візою, дозволами, доступом до матеріалів. Ця країна пропагує думку, що США та країни Європи не бажають її розвитку – тому й робить із них ворога. Я мав бажання досліджувати російський авангард у музеї Маяковського, але тепер він не працює на повну потужність.

Також вивчаю грузинську мову. Через те українська видається легкою. На мою думку, українська мова звучить набагато краще, ніж російська. Є нова лексика.

Найскладніше для мене зараз – не вживати російських слів. Із того, що зараз вивчаю, найбільше подобаються ступені порівняння. Незвична для вивчення – форма майбутнього часу недоконаного виду: можна сказати «вони будуть говорити» або «вони говоритимуть».

Розмовляла Наталія Патрікєєва