Меню

Жива Українська Мова: "Історія про Мешти"

Жива Українська Мова: "Історія про Мешти"

Мешти.

"Хочу поділитися з вами своїми переживаннями", - пише нам один "вуйко" (імена змінені редакцією за-для безпеки Миколи та його вуйка). Далі пряма мова:

"Було то вчора, при святій неділі. Сіли ми ото з сусідом Миколою (ви вже го знаєте- то той, що дуже мудрий і все знає) під його яблунею в саду, пропустити чарчину- другу для розслаблЄнія. А так як Микола дуже мудрий, то липухи в нього в саду такі великі, шо нас ніхто там знайти не може. Так шо ми наших жінок тоди зовсім і не боїмося. Микола каже, шо великі липухи- то зара дуже модньо і наші районні бауери платять грубі гроші, шоби їм такі в їх садах спеціЯльно вирощували, і то всьо називається "дікій сад". 
Ото, сиділи ми, як завше... і вже десь після 5 чарки, коли ми вже обговорили наших мЄсних кОбЄт і іх причиндали, Микола пустивши скупу мужску сльозу (після 5 він її завжди пускає), розповів мені про свою саму сокровЄнну мЄчту. Я спрешу троха прибалдів, тому шо ми після розмов про чужих жінок плавно переходимо до розмов за жІзнь, а тут таке...
То всьо було сказано під великим секретом. Другому він того би не сказав, а мені- можна, бо я не тріпачка. І я того нікому не розкажу, а от про то, що я того не буду писати- ми не говорили. Коли говориш- то працює язик, а коли пишеш- то тілько пальці. Тому то два різні процеси і я ніц не порушую. А пораду мені тре.
Так от, витягнув Микола з своєї кишені клапоть паперу, складений в четверо. На тому папері була фотографія мештів від якоїсь фірми з Італії і ше писалось про дуже велику скидку на них. Мешти так собі. І не дуже практичні- бо коричневі. А наше болото- чорне, тому його буде зразу дуже видко.
-Ти на ціну дивися,-сказав Микола.
Я як на ту ціну глянув, то в мене зразу затрусилися очі, руки, варги і всьо, шо могло ше труситись!!! Ціна в тих мештів була 13 тисяч 700 гривень. І писало там, шо "фІрма Болліні Із ІтілІІ пЄрєдаЁт нам бАльшой прІвЄт і дЄлаЄт бАльшую скІдку!" і тому ті мешти коштуть вже не 13 тисяч 700, а всього 9 тисяч 590 гривень. Шо казати? Скидка просто супер. Тут поки в нас, на районному ринку, купуючи мешти на секонді, допросишся, щоб скинули 5 гривень на пиво, шоб пом'янути того, хто в них вмер, то можна посивіти!


Коли я глянув на свої мешти, які мені моя Наталя купила на секонді за 23 гривні, то в мене зразу в голові запрацювала рахівниця. Ого! Та за такі грубі гроші можна купити майже 596 пар мештів, таких як в мене. Та то мені на всьо життя вистачить та ше моїм дітям і внукам буде. 
-Моя мЄчтааааа,- сказав Микола!
-Чи ти, Миколо, здурів, чи чого з'їв, шо такі бздури несеш?,- сказав йому я.
-Багато ти панІмаЄш! Тухлі- сила! У таких і до ресторації не тілько в нас в районі, а й в області- нЄ стидно зайти.
-А ти забув, Миколо, як ти в прошлому році нові мешти розпоров, перечепившись за дрота коло Марійки- бухгальтЄрші? Забув як тебе твоя Оксана за то прала і тріпачков і трубов від пилососа? Та за такі мешти вона з тебе ременів наріже і то, як пити дати!
-А я Оксані шо, ціну на тухлі казати маю? Та мені у таких тухлях двері в магазин буде відкривати сам голова сільради.
То був вбивчий аргумент, бо Микола з головою сільради на ножах, після того, як програв йому вибори на сільського голову. Не люблять в нас в селі дуже вумрих людей.
-А де ж ти, Миколо, таких грошей возьмеш, коли у твоїй заначці більше 20 гривень ніколи не було,- пробував я го зупинити.
-Де-де! Продам свого жигулика- капЄйку 1971 року випускА, а жінці скажу, шо в районі вкрали! Я вже рахував. Там як раз вистачить.
Продати жигуля, то злочин мінімум- проти цілої нашої вулиці. Так-як Микола, чоловік добрий по своїй внутрішній коституції, то виручав його жигулик- сЧитай усіх, хто попросить. Та й через то ніхто з Миколою майже ніколи не сварився.
Переконувати його я не міг, тому шо він така людина, шо як вирішив, то як відрубав.
Допивали ми тую плящину, чесно,- без ентузіазьму!
Ото пів ночі думав, як то розрулити ту ситуацію і зберегти одну машину на цілу вулицю. За людей думав. Та так ніц і не надумав, крім того, як донести цю інфу до Миколиної Оксани. Але так як я йому обіцяв нікому не розповідати про то, то я рІшив то всьо, шо тута написав, дати почитати своїй жінці. Вона як то прочитає, то 100 процентів розкаже Оксані. І вийде так, шо то не я, а моя жінка. Бо я ж не тріпачка.
Є, правда, одне "но"! Оксана ніколи не повірить, що мешти Миколі тре для хворсу і авторітєту! Вона зразу хапідозрить в тому нашим мЄсних курвів. А враховуючи її півтора центнера живої ваги і не дуже велику Миколину комплЄктацію- то наші районні дохтіра ним не нарадуються. Головне, шоб не реанімація, а то наш мЄсний реанімолог Хфедір Львович дуже вже гроші любит!


І шо мені робити?
Отакоє от. А ви кажете!"

PS Автор обов'язково прочитає ваші коментарі та рішення виходу з ситуації під цією статею!