Помер творець "сінгапурського економічного дива" Лі Куан Ю

За його правління Сінгапур з країни «третього світу» перетворився на один з головних фінансових центрів планети. Про це повідомляє UaPost з посиланням на zaxid.net.

Перший прем'єр-міністр Сінгапуру Лі Куан Ю помер у ніч на понеділок, 23 березня, на 92-му році життя. Про це йдеться в повідомленні, поширеному на сайті канцелярії глави уряду.

Лі Куан Ю, якого в Сінгапурі називають батьком-засновником держави, був госпіталізований 5 лютого з гострою пневмонією. Офіс прем'єра 18 березня повідомив, що стан здоров'я політика різко погіршився у зв'язку з інфекційним захворюванням. Після цього Лі Куан Ю залишався у критичному стані.

Перший прем'єр очолив уряд в 1959 році і беззмінно керував містом-державою аж до 1990 року.

За правління Лі Куан Ю Сінгапур за рівнем життя населення увійшов до трійки світових лідерів.

Покинувши прем'єрський пост, творець «економічного дива» став старшим міністром, а в серпні 2004 року зайняв спеціально створену для нього посаду міністра-наставника Сінгапуру.

Житлове будівництво, пенсійна реформа, реформування ЖКГ та судової системи – все це неповний перелік реформ, які сінгапурський прем'єр запровадив і провів у своїй державі. Унікальний досвід керівника він описав у своїх мемуарах.

Почесний міністр-наставник Сінгапуру, якого президент США Джордж Буш-старший назвав «найдалекогляднішим державним діячем XX століття», у своїх мемуарах поділився головним секретом побудови економічної надпотуги - «якби я мав описати одним словом, чому Сінгапур досяг успіху, то цим словом би була б «довіра».

Сінгапур – це держава, яка за територією менша ніж Київ, основний дохід якої виробляється у сфері високих технологій, і це не дивно, бо у своїх мемуарах він чітко говорить про те, що є важливим у 21 столітті – освіта, люди та технології.

Лі Куан Ю розказав про те, що один лише лідер не зміг би самостійно побудувати країну, - «щоб підняти країну потрібно набагато більше, ніж кілька шляхетних та достойних політичних лідерів. Народ, як одне ціле, повинен мати самоповагу й прагнути перетворити себе на націю. Завдання лідерів – створити народу міцний каркас, у рамках якого він зможе навчатися, наполегливо працювати, ставати продуктивними та отримувати відповідну винагороду».

Багато журналістів і деяких громадських діячів критикували сінгапурського прем'єра за його «м’який авторитаризм», жорсткий контроль над медіа з боку держави, а також боротьбу з опозицією, але ніхто не заперечує, що цей мудрий керівник, завдяки злагодженій політиці зумів втілити мрію всіх країн, які розвиваються, і зробити економіку Сінгапуру однією з найрозвиненіших економік світу.

Видання Forbes пропонує згадати ключові висловлювання «батька-засновника» Сінгапуру, який провів країну від бідності до процвітання:

Про довіру до судів

Першочерговим завданням для створення успішної економіки Лі Куан Ю вважав відновлення довіри до судової системи. Щоб залучити інвесторів, потрібно переконати їх у тому, що їхні права будуть захищені, і ніхто з чиновників не зможе відібрати у них власність. Найкращий спосіб зробити це – посадити кількох своїх наближених.

«Почніть із того, що посадіть трьох своїх друзів: ви точно знаєте за що, і вони знають за що – і народ вам повірить».

«Для перемоги над корупцією треба не жаліти і саджати у в'язницю друзів і родичів, які провинилися».

Про згуртування нації

Коли Сінгапур несподівано перетворився з колонії в незалежну державу, його населяло близько мільйона іммігрантів, 75,4% яких були етнічними китайцями, 13,6% – малайцями і 8,6% – індійцями. Ключовою стратегією зі створення з цих людей нової нації стала копітка робота – розселення їх із нетрів у комфортні помешкання. До теперішнього часу власні будинки отримали 90% сімей Сінгапуру. Щоб запобігти утворенню етнічних гетто, влада стежила, щоб у кожному кварталі дотримувалося пропорційне співвідношення китайців, індійців і малайців.

«Я хотів, щоб наше суспільство складалося з домовласників. Я бачив своїми очима різницю між багатоквартирними будинками з низькою орендною платою, що перебували в жалюгідному стані, і житлом, що належало приватним домовласникам, яким вони пишалися».

«Якби у солдата не було свого будинку, він би не став воювати, щоб захищати майно багатих. Я вірив, що почуття власності життєво важливе для нашого суспільства, яке не мало глибоких коренів».

Про політичні репресії

У людини, яка бажає просувати в Сінгапурі ідеї, що суперечать курсу правлячої партії, при Лі Куан Ю було два шляхи: або в тюрму, або в еміграцію. Конструктор сінгапурського «економічного дива» наполягав на тому, щоб ці процеси проходили без публічного розголосу – політичний скандал міг створити привід для вторгнення в маленький Сінгапур сусідньої великого держави. Китайських комуністів, які в 1950-х роках мали реальні шанси опинитися при владі, садили великими групами без суду і слідства і тримали у в'язницях роками.

«Хто б не був правителем Сінгапуру, він повинен мати всередині сталевий стрижень або здатися. Це не гра в карти. Це життя: ваше і моє. Я витратив усе життя, будуючи цю державу, і я відповідальний за те, щоб нікому не дозволити розвалювати її».

«Ми повинні без судових розглядів ізолювати людей, чи то комуністів, чи то мовних шовіністів, чи то релігійних екстремістів. Якщо ви не будете цього робити, ваша країна буде в руїнах».

Про моральні й тілесні покарання

Засновник Сінгапуру розгорнув у новій державі активну пропаганду чистоти. Однак відучити китайців, індусів і малайців від звички плювати в ліфті і кидати сміття повз урни одними закликами не вдалося. Тоді для привчання нової нації до хороших манер Лі Куан Ю ввів драконівські правила.

Прем'єр заборонив продажі жувальної гумки, законодавчо зобов'язав громадян спускати воду після відвідування громадського туалету. Для порушників передбачено штраф, виплати якого можуть вимагати не тільки поліцейські, але й перехожі. Штрафи передбачено і для таких цивільних злочинів, як куріння в громадських місцях, перехід дороги в недозволеному місці чи плювок на тротуар.

Якщо людина тричі була оштрафована за кидання сміття на вулиці Сінгапуру, її можуть змусити мити вулицю по неділях, надівши табличку «Я насмітив». За більш серйозні проступки, включаючи крадіжки та грабежі, в Сінгапурі карають очеретяними палицями, які, на думку Лі Куан Ю, є більш ефективним засобом, ніж арешти.

«Ми вважали, що тілесні покарання є ефективнішими, ніж тривалі терміни тюремного ув'язнення, і ввели ці покарання за злочини, пов'язані з наркотиками, торгівлею зброєю, зґвалтуванням і псуванням суспільної власності. І подібні заходи забезпечили дотримання в Сінгапурі законності та правопорядку».

Про високі зарплати чиновників

Лі Куан Ю безкомпромісно відстоював думку, що у держслужбовців повинні бути високі зарплати, щоб запобігти корупції і появи на керівних державних посадах чиновників-шкідників.

«Ви знаєте, ліки від усієї цієї балаканини про високі оклади − це хороша доза некомпетентних людей в уряді. Ви отримаєте розвал країни, і після цього ніколи не зберете Сінгапур воєдино. Хитун-бовтун не зможе зібрати все знову... через це цінність ваших активів може знизитися, ваша безпека опиниться під загрозою, і ваша жінка стане прислугою для людей в іншій країні, стане гастарбайтером».

Про ідеологію

Лі Куан Ю не лицемірив перед релігійними виборцями, чесно визнаючи, що в Бога не вірить, хоча й атеїстом себе теж не вважав. Будучи прагматиком, засновник Сінгапуру вирішив не нав'язувати новій державі ні релігію, ні будь-яку іншу готову ідеологію. Систему цінностей він вирішив вибудовувати з нуля, приймаючи тільки те, що вигідно.

«Ми ідеологічно вільні. Чи буде це працювати? Якщо це працює, давайте спробуємо це втілити в життя. Якщо все добре, давайте продовжувати це. Якщо це не працює, викиньте це геть, спробуйте щось інше».

Про свободу слова

На переконання Лі Куан Ю, для азіатського суспільства добробут має набагато більшу цінність, ніж право вільного вираження. Громадяни Сінгапуру часто самі себе критикують за те, що занадто стурбовані забезпеченням комфортного способу життя − придбанням квартири, машини, заміського будинку, запасу готівки і банківського рахунку − і мало стежать за політикою. Користуючись цим, Лі Куан Ю взяв під контроль сінгапурські ЗМІ і обмежив свободу слова.

«Опитайте будь-яких людей. Чого вони хочуть? Можливості писати такі редакторські статті, як пишете ви? Вони хочуть придбати власність, якісну медицину, школи та робочі місця».

Про соціальну інженерію

Через кілька років після створення Сінгапуру Лі Куан Ю забив на сполох через деградацію нації. За його спостереженням, чоловіки намагаються брати в дружини неосвічених жінок, тому що ті менш вибагливі. В результаті інтелектуально розвинені мешканки Сінгапуру народжують мало не вчетверо менше дітей.

У країні було створено Агентство з соціального розвитку, яке намагається переконаннями, матеріальними стимулами і підбором женихів підштовхувати суспільство до того, щоб освічені жінки, особливо випускниці університетів, народжували більше дітей, а неосвічені − менше.

«Якщо ви не впустите освічених жінок у ваш нерестовий басейн і залишите їх плавати збоку, ви закінчите свої дні в деградованому суспільстві... До чого це призведе? До того, що тут з'явиться менше яскравих людей, які забезпечуватимуть тупих людей старшого покоління. Ось у чому проблема».

Фото з: 112.ua.