The New York Times написала про велику втрату українських іммігрантів

Всі фото: The New York Times.

У липні 1910 року підліток на ім'я Мирон Сурмач покинув своє село в Україні, сів на корабель Atlanta з квитком третього класу і попрямував через океан до неймовірно великого міста під назвою Нью-Йорк. Протягом 21 дня пан Сурмач їв лимон, щоб запобігти морській хворобі, поки не досяг острова Елліс (Ellis Island, острів, розташований у східній частині США y Верхній Затоці Нью-Йорку, - прим. Ред.). Там, як він сказав інтерв'юеру десятиліття потому, він був приголомшений привітанням від американського охоронця. А знаєте чому? Той привітав Мирона з прибуттям у Сполучені Штати українською мовою!

Пан Сурмач почав своє нове життя в Вілкс-Барре, штат Пенсільванія. Але за кілька років він повернувся у Нью-Йорк. Прагнучи зберегти свою рідну культуру, він відкрив невеликий магазин на Avenue A на Манхеттені, де він разом з іншими українськими іммігрантами продавав записи, книги, одяг та інші дрібнички з Батьківщини. Він назвав магазин "Сурма", і протягом 98 років крамничка функціонувала за різними адресами в  Іст-Віллідж (East Village), знайшовши своє "постійне місце" на 11 East Seventh Street у 1943 році.

Продаж речей з України став сімейним бізнесом. Справу продовжив син Сурмача, Мирон молодший. Тут купували речі Дженіс Джоплін і Джим Моррісон. Це місце дійсно має свою історію!

Однак стало відомо, що крамничка залишатиметься відкритою всього лиш кілька днів. Внук пана Сурмача Маркіян оголосив, що цього місяця магазин зачинить свої двері назавжди.

Відвідувачі закладу розчаровані: "Цей магазин об'єднав наших іммігрантів у 20-му столітті", - сказав 72-річний Володимир Гінзбург. - "Коли він зачиниться, цей зв'язок буде втрачено".

Хоча ділянка біля магазину в Іст-Віллідж вже давно відома як Маленька Україна, багато торгових центрів та місць, які процвітали там і нагадували іммігрантам про їхню Батьківщину, закрилися в останні роки. Кафе, літературний клуб, ресторан, і навіть церква.

"Ще до оголошення про закриття "Сурми" все змінилося. Змінилося зовні, все стало по-іншому", - вважає 72-річна Стефанія Черепанин, яка емігрувала з України в 1951 році і працювала в "Сурмі" з 1978 року. - "Через такі невеликі кроки ми починаємо втрачати зв'язок з Батьківщиною".

Маркіян Сурмач зовсім не був "витіснений" зі свого магазину. Він володіє будівлею, яку його дід купив за $ 15 000. А зараз її оцінюють у мільйон доларів - сума, про яку засновник крамнички, чия мати продала корову, щоб він міг дозволити собі залишити Україну, не міг і мріяти.

Хоча багато клієнтів оплакували це рішення, пан Сурмач пояснив, що продажі різко впали після 1990-х років, після розпаду Радянського Союзу і поширення дешевих спеціалізованих товарів через Інтернет. "Крамничка продавала колись дефіцитні вироби, а зараз вони є всюди", - пояснює своє рішення Маркіян. Можливо це також пов'язано з підвищенням орендної плати.

Пан Сурмач додав, що він розглядає питання про ведення такого бізнесу в Інтернеті після закриття однієї з частинок України закордоном.

Переклад і редагування: Наталія Кузіна для UaPost.