Меню

У США вперше представили унікальний витвір українського народного мистецтва

У США вперше представили унікальний витвір українського народного мистецтва

Ця виставка унікального українського народного мистецтва була організована Українським музеєм, а також колекціонерами Юрієм Міщенком і Наталею Павленко, повідомляє UaPost.

До експозиції увійшло 40 робіт, переважно з власних збірок колекціонерів, а також зі збірок Анни Гурської-де Вассал, Ренати Голод та Олега Трeтяка. Твори 17 митців, що належать до чотирьox поколінь, відображають усе розмаїття стилів Петриківки. У Сполучених Штатах усі експонати було представлено впершe. Виставка триватиме до кінця серпня ц.р.

Петриківське мистецтво виникло з прадавньої традиції декоративного розпису в Наддніпрянській Українi — спочатку на білених стінах, сволоках стелі та печах глинобитних хат-мазанок, а також на меблях, скринях і дерев’яному кухонному начинні. Через нетривкість «субстрату» та бурхливу історію краю в українських музеях збереглися лише поодинокі зразки народного декоративного розпису Наддніпрянщини, датовані до XIX ст.

Петриківському розпису притаманні мотиви єдності людей і природи, циклічного відродження життя, що реалізувалися не лише в мальованих орнаментах, а й у потребі щорічного оновлення, чи-то освіження, розпису нa білених стінах домівок. Ці мотиви передано кількома ключовими елементами, такими як букет квітів, що символізує «дерево життя»; квіти, взагалі, уособлюють красy природи; калинa та мальва — жіночy красy; дуб — силy й мужність; птaxи — гармонію; зозуля — таємницю вічності; павич (жар-птиця) — щастя; а півень — циклічність відродження природи.

У Петриківці також широко використовують рослинні, квіткові елементи, які передають багатство флори навколишніх степів, полів і лісів: айстри, маки, тюльпани, троянди, ромашки, волошки, соняшник, хміль, виноград, яблука, полуниці, вишні, ягоди калини, перисте та пальчасте листя й інші знайомі образи, блискуче трансформованi індивідуальним сприйняттям і фантазією кожного окремого митця. Традиційний петриківський розпис виконується зазвичай на білому тлі, що нагадує нам про білені стіни мазанок. Утім, майстри широко використовують для тла й інші кольори.

Цей мистецький стиль залишався майже невідомим мистецтвознавцям та етнографам аж до кінця XIX-го — початку XX ст., коли його відкрили в селах Середньої Наддніпрянщини навколо сучасних Дніпропетровська та Запоріжжя (Петриківка, Чаплинка, Шульгівка, Мишурин Ріг, Спаське, Капулівка, Покровське, Романівка, Чумаки) й популяризували видатний історик Дмитро Яворницький і Євгенія Евенбах, художниця й дослідниця мистецтва.

Дивом збережений в українському селі Петриківці, цей розпис є фактично реліктом стародавньої мистецької традиції з самого серця поселень запорізького козацтва; символічно те, що Петриківка була зимівником останнього кошового отамана Запорізької Січі Петрa Калнишевського. Жорстокі роки радянського режиму з його репресіями та переслідуванням усіх, хто підтримував і плекав українську культуру, не могли не позначитись і на ареалі поширення цього мистецтва, який зменшився до одного-єдиного села Петриківки.

Етнокультурне відкриття Петриківки збіглося в часі з періодом змін у самому петриківському живописі, коли місцеві майстрині додали до своїх розписів картини на папері — так звані мальовки. «Матері-засновниці» цієї нової форми — Тетяна Пата, Надія Білокінь, Параска Павленко, Ірина Пилипенко та Пелагея Глущенко, їхні найближчі послідовниці Явдоха Клюпа, Марія Шишацька, Ганна Прудникова, Ганна Ісаєва, Федір Панко й інші — змогли в такий спосіб зробити це мистецтво відомим далеко за межами своїх сіл. До слова, твори майстринь старшого покоління — Н. Білокінь і М. Шишацькoї, Г. Прудниковoї i Г. Ісаєвoї — теж представлено на цій виставці.

Надзвичайно важливу роль у збереженні та розвитку петриківського мистецтва відіграв місцевий мистецтвознавець і колекціонер Олександер Статива. У найтемнішу пору сталінізму, 1935-го, він організував показ петриківських мальовок y Києві, а ще через рік домігся відкриття у Петриківці художньої школи-майстерні, яка виховала наступні покоління майстрів.

Після проголошення незалежності України популярність петриківського розпису переживає справжнє відродження. Петриківськi сувеніри та начиння набули популярності серед усіх верств українців, а найкращі мальовки привернули увагу колекціонерів і дослідників народного мистецтва. Петриківка знову посіла гідне місце в зовнішньому та внутрішньому оздобленні архітектурних споруд. Відомим прикладом є дерев’яна церква Св. Юрія в центрі Києва, розписана майстринями Галиною Назаренко й Іриною Кібець.

Нещодавно художня краса й унікальність петриківського розпису отримали міжнародне визнання. У жовтні 2013-го виставка провідних майстрів Петриківки відбулася y штаб-квартирі ЮНЕСКО в Парижі. У грудні того ж року Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини додав петриківський розпис до свого Списку нематеріальної культурної спадщини людства.

Виставка «Петриківка — душа України» знайомить глядача з творами таких видатних петриківців, як Надія Білокінь, Ганна Iсаєва, Марія Шишацька, Василь Соколенко, Анна Соколенко, Ганна Прудникова, Тамара Самець, Микола Дека, Ніна Турчин, Володимир Глущенко, Наталя Рибак, Валентина Міленко, Андрій Пікуш, Валентина Карпець, Галина Назаренко, Таїсія Турчин і Вікторія Kрасевич.

Український музей, 222 Іст 6-та вул. (між 2-ю і 3-ю авеню), Нью-Йорк. Тел.: 212-228-0110, факс: 212-228-1947, info@ukrainianmuseum.org, www.ukrainianmuseum.org. Вхід: дорослі — $8, пенсіонери, школярі та студенти — $6, діти до 12 років — безкоштовно.