Радіоефір від 03/19/2014

Світлана: - Всім привіт, добрий вечір! Це щосередова програма UA Modna радіо. І сьогодні знову, на 1240 - 7 година вечора. Нагадую, що телефон студії 773-792-1240 - це для тих, хто зацікавиться тим, про що ми сьогодні будемо говорити. В нас дуже цікаві гості і я впевнена, що якісь питання по ходу програми виникнуть. Знову ж таки, представляю, що у студії я - Світлана, Tima Fei повернувся, слава Богу, до нас..

Tima Fei: - Добрий вечір!

Світалана: - та Віталій..

Віталій: - Слава і Tima Fei'ю.

Світлана: - Так, слава Tima Fei'ю, і всім решту, так само. А також, чудові гості в студії, розмову з яким ми почнемо, і потім обов'язково переключимось, пізніше в програмі, на другого гостя. Отже, сьогодні гість з України, гість нашої студії є Петро Волінець - козак, знавець бойового гопака, навіть кажуть - козак-характерник, і взагалі, людина унікальна. І, так само, в нас сьогодні в студї в гостях, поки що, він позбавлений права на мікрофон :), як казали колись у Верховній Раді: виключіть отой мікрофон.Але пізніше він обов'язково підключиться - це український ді-джей в Чикаго під нікнеймом Mike Valentine - Михайло Калинюк, більш нам звичніше, з яким ми будемо розмовляти дещо пізніше. Отже, Петро, привіт!

Петро: -  Доброго дня!

Світлана: - Уже вечір , але у Петра зараз трошки, можливо змістився біологічний годинник і це нормально. Ми, як ти бачиш, підготувалися, зустріли тебе нормально - під козацький марш.

Петро: - Досить приємно! І це, можна сказати, найкращий мій запис.

Світлана: - Я гадаю, що все, як то кажуть, починається потихеньку, органічно буде розвиватися, в хорошому і позитивному напрямку. Тому, що ти приїхав не просто так - в тебе є певна місія твого перебування тут, у Чикаго, про що ми обов'язково поговоримо. Але спочатку я хотіла б тебе представити, тому, що хоч ти і дуже відома людина, але, можливо, хтось тебе і не знає. Отже. Петро Волінець, він є віце-президентом Міжнародної федерації Бойового гопака. Що таке бойовий гопак розповідати окремо не доводиться, тому, що я думаю, всі знають про це мистецтво дуже багато, хоча, ми сьогодні трошки це зачепимо. Що мені цікаво, це те. що ти володієш певними практиками мануальної терапії, так би мовити, фізичного зцілення, і напевно, це пов'язано із духовним зціленням, оскільки ти - козак-характерник. Для нас це якісь, дуже екзотичні речі, якихось кількох століть тому, і навіть дивно, що це все існує і є такі люди і на сьогоднішній день. Отже, розкажи мені, будь ласка, як ти до цього прийшов, тому, що в тебе така цікава біографія, і взагалі, чим ти можеш нас подивувати?

Петро: - Ну, як кажуть, речі ці походять не тільки від екзотичного,  а навіть, від езотеричного, тобто, духовного такого шляху. Звідки все пішло? Починається все, фактично, з 1990 року, коли я потрапив у автомобільну аварію - під колеса автомобіля. Фактично, на тому закінчилося моє минуле життя, і почалося зовсім нове життя, новий світ, нові пізнання.

Світлана: - Я знаю, що ти пережив клінічну смерть. По-моєму, навіть двічі, наскільки мені відомо.

Петро: - Так, дійсно, травми від аварії були настільки складні, що, ну от, я проживав у населеному пункті селищному, у містечку Берестя і там всі люди стояли в церкві на колінах і молилися за те, щоб я залишився в живих. Дійсно, я тривалий час був в комі, не приходив до тями. І після того, як мене прооперували, як мені розповідали в той час: повирізали селезінку, печінку - верхню і нижню долю, легені повирізали, ну таке от. Що відновилося, те відновилося, а що не відновилося, то вже, в принципі, 20 років живу без тих органів, відповідно. Ось, і тим не менше,після таких ран було дуже багато переломів, були переломи верхньої кінцівки, основа черепа, ребра..ось.

Світлана: - Петро, вибач, що мушу тебе перебити. Справа в тім, що на uamodna.com зараз можна дивитися стримінг, тобто відео. І я хочу, щоб зараз всі обов'язково його включили, і подивились, як ти виглядаєш зараз, тому.що в когось така картинка. що сидить така людина нещасна, вся пошкоджена. Але, на правду, це - справжній козак, з чубом, з оселедцем і нас сьогодні цікаво не тільки слухати, але й дивитись. Я ще раз закликаю до цього.
 
Петро: - Дякую за такий промоушн. Ну, тим не менше, дійсно, зараз я почуваюся, взагалі не згадую про ті свої проблеми. Але 90-ті роки, вони починалися для мене і для моєї родини досить тяжко, тому, що дуже багато грошей... Батьки, фактично працювали на те, щоб я існував в тому світі. І, дійсно, я не жив, а я існував, так, як років 5-6 другою моєю домівкою була лікарня. Я досить тривалий час був паралізований - мене носили на руках, возили на візку, до школи так само все. Але..

Світлана: - Що це в тобі розвинуло. Ти хлопчик, тоді тобі скільки було, років 8-7?

Петро: - Від 7 до 12 років я отак.

Світлана: -  Тобто, у 12 років ти вже фактично вмів оперувати совїм тілом у повній мірі, так?

Петро: - Ну, так, звичайно. Фактично, від аварії я десь за півроку вже став на ноги. Тобто, з півроку я був паралізований, ось. Спасло те, що в мене травма хребта була, але без ..

Світлана: -  Зворотніх наслідків?

Петро: - Так, не було перелому, тільки така травма. яка мене супроводжувала років з 15 напевне. Я не міг робити деякі речі: я не міг лежати на спині, я не міг робити будь-які фізичні вправи у зігнутому стані, ось. Але, тим не менше, я почав ходити, я почав займатися трошки спортом.

Світлана: - От я, до речі, нагадую про те, що минулого року ти зі своїми вихованцями з Федерації бойового гопака приїжджав у Чикаго. Ви взагалі, мали такий тур по містах Америки. Ви виступали. по-моєму, на кожному фестивалі, який тут відбувався, українському. наприкінці серпня минулого року. І ви показували там справжні чудасії, тобто ви і по склу ходили, і, одним словом те, що нам здається, звичайна нормальна людина, я перепрошую, "нормальна" у такому розумінні рутинного життя, неспроможна. І як ти до цього дійшов? Як от склався цей шлях від людини..?

Петро: - Ну, фактично ви називайте речі своїми іменами, і нормальні люди цього не роблять, ось. В Америку ми попали дійсно минулого року в серпні місяці на запрошення Нью-Йоркського музею трипільської культури, він керівника музею Ірини Фарастян, яка вже більше 20 років проживає в Америці. І, ось вона організувала такі заявки по всіх штатах, по всіх українських осередках, де проходили Дні української культури присвячені Дню незалежності України. І ми трошки запізнилися, буквально на 2 тижні, але приїхали і вже з другого дня ми сіли і поїхали. як то кажуть, працювати. Робота наша полягала в показових виступах бойового гопака, і саме, якраз, починалась вона із таких елементів, якби.. двобою. Тобто, виступів рукопашного бою показових елементів. Потім, ми включали зброю, брали з собою шаблі, палиці. І потім, ішов уже такий духовний напрямок, духовний розвиток - це історичні види, як в козацтві їх знають, "Елементи шкляної сорочки", "Елементи металевої сорочки", "Енергетичний місток". Тобто, це все те, що ви назвали ходінням босими ногами по битому шклі, лягати на те шкло.

Світлана: -  То це "скляна сорочка", так?

Петро: - Так.

Світлана: - Ну це тільки козаки могли так назвати, я вам скажу, що це тортури, а вони це називали "скляною сорочкою", оригінально. :)

Петро: - Звичайно, це досить важко і досить важко перебороти себе, аби зробити подібну вправу. Але, тим не менше, я зараз приїхав сюди по запрошенню вже чиказьких... козаків. Які попросили, щоб я приїхав і провів практику, саме майстер-клас з історії козацтва, саме цих духовних практик; навчив їх ходити по битому шклу, ось, ну і показав деякі методики самомасажів для сім'ї.

Світлана: -  Цей майстер-клас буде у п'ятницю, на скільки  розумію, в Осередку о 7 вечора, Українська околиця, я думаю вхід вільний,  і думаю, що після такого intro обов'язково з'явиться багато, навіть не козаків, а бажаючих подивитися просто на тебе, зробити пристойну фотографію, на Instagram :), так? І, крім того, ще поспілкуватися, тому, що люди досить часто думають, що мають якусь фізичну недугу, то вона вже буде блокувати їхні рухи якось по житті. І тобі особистий досвід доводить, що це не правда, що, власне, можна піднятися з напівзруйнованого стану і привести себе в добру форму фізичну. От мені цікаво було, що переживав той хлопчик, який декілька років, майже 5 років не міг жити звичайним життям своїх ровесників? Як ти прийшов до цього, до козацтва? Як почалось твоє відновлення і переродження?

Петро: - Ну, козацтво було вже пізніше набагато. Але до козацтва. фактично, було нормальне життя, яке гартувало мене фізичним вправами. Тих самих 5 років, які я існував в лікарнях нашої славної України, в мене бажання було тільки одне: - бути таким, як всі. Я не знав молитви до Бога, але завжди дякував Йому за кожен пережитий день, і просив Його, щоб завтра я був таким, як всі.

Світлана: -  Ти ж жив і в болю постійно, ти не просто так лежав?

Петро: - Так, звичайно. В мене постійно були болі, постійно, я вже мовчу про ті болі, які мене переслідували через переломи кісток. Але ті болі, які постійно майже - тричі, 5, 6 разів на день мене кололи різними уколами, в руки вводили товсті голки, і їх пам'ятаю, це до цих пір, ось. І я, фактично, просто перестав відчувати той біль, можна сказати. І це слугувало деяким проривом, саме у духовному розвитку в моєму теперішньому житті з ось цим цвяхами. Бо діти ходять по шклі, а я роблю набагато серйозніші речі, які в Америці я не можу продемонструвати, бо для того мені потрібна, наприклад, справжня зброя, справжні якісь елементи, які я в Україні показую. Але це все можна побачити в Інетнеті, набравши просто в YouTube "бойовий гопак" і там перенасичено моїми кадрами.

Світлана: - До речі, це я трошки відійду від теми, коли я розповідала своїм друзям, які не дуже знають про бойовий гопак, і вони здивувались і кажуть: о, а що є ще і бойовий? Тому, що гопак сприймається так переважно із стереотипним уявленням про те, що це танці. розумієте. Гарні танці, вражаючі, але ніколи не думали, що це ще й мистецтво ведення бою.

Петро: - Ну, фактично, бойовий гопак був створений у 1985 році,засновник стилю Володимир Степанович Пилат, уродженець міста Львова, він же президент Міжнародної федерації. Я мав таку можливість стати його правою рукою, тобто, віце-президентом, за що дякую всім своїм однодумцям, які вибрали мене на цю посаду і щиро несуть свою місію на теренах нашої матінки Землі. Тим не менше, бойовий гопак - це відродження мистецтва наших славних предків козаків, мінус 300-500 років. І навіть більше, так як знаємо, що на сьогоднішній день, в нас є 7524 рік з нашої славної історії. І, фактично, бойовий гопак, це ніби була вже як назва. Чому "бойовий гопак"? Тому, що, дійсно - гопак ми знаємо, як народний танець, а звідки пішов танець? Під час правління Катерини ІІ і Петра І було тисячу-мільйони законів про заборону української культури.

Світлана: - Це мені, взагалі, капоейра нагадує, щось типу такого.

Петро: - Так-так. Ну, ми знаємо. Але саме тоді було багато законів про заборону української культури. Так, як козацьких чубів, вусів, кольорових шароварів, вишиванок, пісень, ну, тим паче, бойової культури. І саме тоді, наші славні предки - козаки-характерники, волхви. Вони в думах, бандуристи понесли в народ, щоб дійшло до нас, тобто, вже в майбутнє,оця вся історія. І вони бойові елементи закодували в танець, який називався "гопачком". І на теперішній день, ми знаємо, що є дуже багато елементів танцювальних, вони є досить складні. І, якщо використати правильно ноги, ти вийде дуже хороший бойовий елемент. В принципі, ми для людей, так само, показуємо і розкодовуємо ці рухи на бойові. Так само і Володимир Степанович Пилат розкодував, і у 1985 році створив таку експериментальну школу і у 1991 році вже була створена центральна школа бойового гопака в Україні.

Світлана: - А скажи, а от реально може виступити, ну ти, досвідчений "гопаківець" проти каратиста? На скільки це серйозне і чи були в тебе такі досвіди, чи доводилось тобі..?

Петро: - Ну, я думаю, що досвіду такого у мене, фактично, не було, тому, що  я зразу стрибнув на занадто високий рівень. Але мої учні кожного року тиих самих каратистів, дзюдоїстів, самбістів перемагають на міднародних змаганнях, на змаганнях, які ми кожного року проводимо в нашій області: Чемпіонат України з вільного козацького бою, де кожного року приїжджають із заявками більше ніж 200 спортсменів з тих самих видів спорту і більше вже сучаних - файт, фріфайт, самбо, дзюдо, карате, джиуджитсу і бойовий гопак гопак, фактично, займає 30% цих всіх спортсменів. З одної сторони ми - ми беремо кількістю, а з другої - всі ці види спору в третьому колі вилітають і у фінал виходять вже такі найбільш сильні школи і найбільш досвідчені спортсмени, і завжди 1-2 місце перемагає бойовий гопак.

Світлана: - А скільки Федерація зараз включає в себе шкіл, осередків в Україні? І поза межами?

Петро: - Шкіл і осередків дуже багато, я навіть не назву скільки їх є. Ну, якщо брати скільки в Україні областей, то, фактично в кожній області є однозначно! І, наприклад, в Рівненській області, там, де я проживаю, то у нас вже є в 8 районних центрах бойовий гопак.

Світлана: - Ти ж очолюєш ще й Школу джура?

Петро: - Так, це Школа джура, де я викладаю. В мене є більше 100 учнів. А сама мінімальна школа, наприклад, це 25 людей: гуртова робота, секція, мінімально це 25 дітей може займатися в школі. І, тим не менше, за підрахунками нас налічується 20 тисяч в Україні.

Світлана: -  І ще таке одне питання, суто жіноче. Я знаю, що у вас навіть є окремі табори і там навіть дівчата займаються. На скільки мені відомо, дружина Пилата заснувала, я десь бачила щось таке.

Петро: - Так, колишня дружина Пилата, Катерина Тарновська, вона заснувала жіночий вид бойового гопака, такий, як "Асгарда". Він, до речі, існує і досі, правда, вчителів розійшлися трошки їхні дороги.Але фередрація існує , "асгарди", так само при бойовому гопаку. Все іде.

Світлана: - То для жінки це так само нормально вивчати?

Петро: - Так, звичайно, але не треба шукати "асгарду" і їхати у Львів чи ще кудись, де є школи. В моїй школі є такі методики,власні методики, які я зареєстрував, це там сама "гопакробіка". Тобто, в мене в школі займаються вже не дітки-дівчатка, а жінки - від 20 до 60 років. Близько 40 жінок займається на тренуваннях. І вже 5 років так займаються.

Світлана: -  Я на скільки зрозуміла, є і за кордоном, тобто за межами України так само ці школи, ти навіть згадав, що є чиказькі козаки, скільки їх тут?

Петро: - В Чикаго є Школа бойового гопака, яка вже більше 10 років існує, там є відповідальний Юрко Сорока і Андрій, не пам'ятаю прізвища. Я на наступному тижні маю з ними зустрітися, бо вони трошки займаються своїми справами. В хлопців, як я знаю, так само є секція, минулого разу ми були в їхній школі, в них вчитись близько 20 членів. Ну,звичайно, приходять і американці і Україні, але, в основному займаються українці, тому, що американці не витримують того навантаження фізичного.

Світлана: -  Я знаю, у вашій федерації, у вашій школі, у вашій організації також є суворі вимого по відношенню до членів, тобто їхнього способу життя. Це не те, що вони прийшли на заняття, пострибали, позаймались, а оптім пішли і собі десь там пива випили.

Петро: - Ну, звичайно, я думаю, що всі види спорту до цього спонукають.

Світлана: -   Навіть Валентину стало стидно тільки що :) Через його великі очі :)

Петро: - Ну, сама основна філософія полягає в тому, що, дійсно є велика заборона від тютюнопаління, вживання алкоголю та різних наркотичних засобів тому, що ці всі духовні вправи, для яких діти, вони ніби як доходять по рівню майстерності. вони приводять до саме таких складних духовних страт, таких, як елементи "скляної сорочки" або "металевої сорочки". Ну ви розумієте. якщо дитина вчора, позавчора, цілий тиждень вживала пиво або викурила сигарету, то її організм не здатен сприйняти цю духовну практику. І завдяки таким практиками ми робимо відбір, відсіюються діти...

Світлана: -  Тобто, ви когось відсіюєте. ви не всі берете?

Петро: - Ні, ми беремо всіх, але вони відсіюються потім, пізніше. Бо потім не витримують, наприклад, цих духовних практик.

Світлана: -   А скажи, Петро, ще таке, у вас є якісь дієти, є якісь вимоги у харчуванні? Наприклад, всі зобов'язані їсти сало чи це не обов'язково?

Петро: - Звичайно, ну це не є дієта. але є правила харчування гопаківця. Їжа повинна бути, перш за все, чистою, митою. Їжа має включати дуже великий раціон кашів, що у нашому сучасному житті зовсім люди забули, що таке каша. Але в нас щедро всі сприймають ці каші, проводяться семінари, табори - ми варимо дуже чудові куліші. Маємо власні рецепти вже в розробці, діти від яких просто в захваті. І коли ми приїжджаємо після таборі, діти приїжджають до дому, то після місяця приймаємо дзвінки від невідомих батьків. Бо діти приїжджають зовсім нові на табори і вони просять дати рецепт свого куліша, бо дитина нічого не хоче їсти, каже: дайте куліша :).

Світлана: -   А от дивися, я читала твої відгуки про твій вторішній приїзд в Америку, ти казав, що харч тут не дуже добрий і навіть ти трохи набрав ваги, десь я в якомусь інтерв'ю читала. Як нам виходити з цієї ситуації, ми живем не в Україні і в нас...?

Петро: Ну, в Америці в нас не дуже добре, я вже от проаналізував і дійсно, так як  я і говорив - американська їжа, вона досить йде генномодифікована. Друге - їсти треба набагато менше, от в Америці треба їсти так, щоб завжди бути голодним і це не є проблема.

Світлана: -  Проблема! :)

Петро: - Це не є проблема. Я, наприклад, приїхав вже 5-й день в Америці, в Чикаго, зараз живу у Сашка, власника пекарні, в нього є своя столова - дівчата там готують набагато смачніше, ніж в тих китайських ресторанах, в яких нас, свого часу, годували минулого разу. Ну я стараюся дівчатам говорити, щоб вони кидали мені менше, бо якщо накидають цілу тарілку, то я мушу її з'їсти - це ж закон такий :) Тим не менше, я їм зараз сказав, що : дівчата, мені накидайте трошки менше їжі, тобто, тут дієта навіть полягає в тому, щоб не їсти багато того самго м'яса. Треба більше їсти легких продуктів, таких, як риба, салати, зелень. А ті продукти, які містять в собі консерванти, різні концентрати їх не треба вживати багато. Звичайно, воно буде до смаку, але їх треба їсти менше. М'ясо наші козаки їли тільки свіжим. Забили кусь там, цей.., і тоді вони з'їли те м'ясо.

Світлана: -  Добув кота Елі і тоді можеш його з'їсти.:)

Петро: - Так, тільки треба його гарно приготувати.

Світлана: -  Давай, знаєш ми перервемося, поки .... Я знаю,що ти козак-характерник, і про це ми поговоримо після невеликої паузи.
 
Музична пауза.
 
Tima Fei: - З вами була Fialka Project - "Україна"

Світлана: -  І ми повертаємось до гостя з України, справжнього козака. Тебе називають "характерником", в принципі, це не є дуже просто, кажуть, що "характерниками" були Сірко, Сагайдачний, Наливайко. Навіть є така історія, що козаки, по-моєму, Сірка після смерті кілька років не ховали, а возили його тіло з собою тому, що так вони перемагали в битвах і навіть руку йому відрізали, бо кажуть, що вона приносила удачу в битвах. І от, характерниками по-різному, про них різне розповідають, одні кажуть, що вони були як волхви, віщуни, знахарі, інші казали, що вони були ледве не упирями, навіть деяких характерників так ховали, що заганяли їм кола в серце. Можна в Гоголя щось таке прочитати. Що ти скажеш з цього приводу?

Петро: - Почнемо з того, хто такі "характерники", хто такі "волхви"? То у бойовому гопаку є, наприклад, із зростанням майстерності. Починається вишкіл воя бойового гопака із "новака", тобто, це дитина, та людина, яка прийшла перший раз, вона тільки починає пізнавати школу і за період часу вона починає вивчати техніку. яка називається: Техніка на рівні майстерності "жовтяк". Цих рівнів є 7: "жовтяк", "сокіл", "яструб" - це є три рівні учнівських, потім іде "джура" - перехідний рівень від учнівського до мистецькго, і 3 митецьких рівні, це "козак", "характерник" і "волхв". Якщо взяти глибше, то вище "волхвів" стоять "рахмани". Відповідно ці всі люди, перш за все лицарі світла, правди, добра та любові. Ми не говоримо про "упирів", ми не говоримо про тих злих віщунів, які дійсно, свого часу пізнавали всю ту духовну силу і використовували її на зло. І, відповідно вони вже виходили з рівня "козаків"..

Світлана: - Тобто, це як маги, є білі маги і чорні маги.

Петро: - Звичайно, воно так і є, тому, що не без того - люди завжди мали спокусу і тоді і зараз, завжди є в людей спокуса. От, і вони ділилися на такі дві, фактично, касти.

Світлана: - Що ти вмієш, як "характерник"?

Петро: - Що я вмію, як характерник? Ну от, взагалі, чому мене називають козаком-характерником, чи багато хто задає мені пряме запитання : Чому Ви себе називаєте козаком-характерником? Мені трошки дивно, і не те що соромно, якось ніяково, бо я себе не називаю. Мене назвали люди, козаки, мої побратими саме за ту роботу, як я проводжу з своїми учнями та іншими учнями. Тобто, я також можу поставити на скло не тільки своїх учнів, яких готую місяць, півтора, два, півроку, і навіть тих людей, з якими я можу з півгодини поспілкуватися. Вводжу людей у відповідний транс, який покладений на історії і психології, і, фактично, люди трошки поринають у той, далекий світ і вони вже готові до таких різних практик.

Світлана: -  Я знаю, що ти допомагаєш і людям з особливими потребами і з інвалідами ти працюєш?

Петро: - Так, фактично, це одна з основних таких моїх практик і методик, так як я сам пережив те. І взагалі,  з першого дня,  коли я почав тренувати бойовий гопак у 2005 році, до мене прийшов хлопчик, тобто його батьки привели, який був хворий на ДЦП, тобто дитячо-церебральний параліч тіла - в нього був верхній і нижній парапарез кінцівок. І батьки почали говорити мені, що з цією дитиною є проблема - він не такий, як всі, і з того моменту, я буквально в секунду подякував Богові, що він привів мені таку дитину, батькам подякував і відправив додому, бо знаю, що хвора не дитина, а хворі батьки, якщо вони так думають. Не треба давати розуміти дитині, що вона має інший статус, тобто якісь в неї особливі потреби. Я цю дитину кидаю в групу до здорових дітей, так як він був один. Пізніше прийшов ще один хлопчик, який мав проблеми з опорно-руховим апаратом - вроджена вада. І було двоє хворих дітей-інвалідів у групі з 30 здоровими дітьми. Вони займаються, я наполягаю тільки на тому, щоб їм ніхто не давав поблажок, щоб вони працювали так, як і всі інші. Звичайно, коли відтискалися від підлоги, то хтось робив 50 відтискань, а хтось - 25-30, ну, я вже на це не звертав уваги. Але, тим не менше, ці дітки старалися і намагалися. Так само, дуже велику практику для ДЦПшників відіграє те, як вони б'ють мішок боксерський в рукавиці - досить добре розбиваються жилки, сухожилки в кінцівках. Так само вони ногою б'ють по мішку тому самому. І в бойовому гопаку наш верховний вчитель, тобто Володимир Степанович, він розробив досить цікаву методику - бити не суглобами, а бити зовнішньою або внутрошньою частиною підйому, удари з ноги або з руки з верхнього підйому. І це, фактично, допомагає, я це застосував на дітях з особливими потребами і це вийшло досить, не просто колосально, а ці діти пройшли повну реабілітацію і в них забрали групу інвалідності.

Світлана: - Тобто, їм забрали, бо вже не було підстав?

Петро: - Так.

Світлана: - А скажи мені, будь ласка, я думаю, що ті хто нас чують, розуміють, наскільки ти володієш багатьма знаннями, і я думаю, що те, що ти зможеш зустрітися з  людьми в Осередку, а це на другому поверсі, нагадую, в Околиці. Приходьте в п'ятницю, в 7 годині вечора і Петрові є що розповісти і поділитися знаннями. Тим більше, ти казав, що ти знаєш якісь техніки дії на певні точки тіла, масажу, в тому числі і сімейного.

Петро: - Так, я назвав іх біологічно активні точки організму. І завдяки цим точкам я, свого часу, в бойовому мистецтві, в рукопашному виді  навчився їх стимулювати. Тобто, не бити туди, а стимулювати масаж не більше 15 секунд, що дозволяє зняти неврологію по хребту, по внутрішніх органах, і що між собою, фактично, взаємопов'язано - хребет, внутрішні органи і оці точки, вони знімають неврологію. І, відповідно, я роблю це сам і показую, як це робити іншим. Ящо до мене приходять люди на сеанс масажу, то я завжди говорю, щоб приходили з кимось, тобто, щоб ередати цей масаж і щоб вони робили його вдома ще на протязі 10 днів.

Світлана: - Тобто, можна брати з собою чоловіків, жінок і приходити в п'ятницю ввечері в Околицю і ти там розповісиш і покажеш?

Петро: - Фактично, я вже не вперше проводжу такі майстер-класи. Майсетр-клас буде виглядати таким чином, що я візьму одного добровольця до себе і розіб'ю людей всіх по парах і будемо працювати.

Світлана: - Можна я? :) В чергу

Петро: - Я буду ходити до людей по парах і показувати, як нажати, як положити, яку стієчку зробити, ось. І це досить ефективно. Кажу, вже не перший раз я це проводжу, і мої друзі, хлопці, які запросили мене сьогодні в Чикаго - вони, так само, бачили, чули це діло, бачили по Інтернету і попросили, щоб я приїхав сюди і передав це для них.

Світлана: - Ну, наша студія вже склала список, хто за порядком піде добровольцями :) Так що, в п'ятницю ми там будемо. Це цікаво, правда?

Tima Fei: - Дуже.

Петро: - Я думаю, що для людей, які прийдуть на майстер-клас, бажано, щоб вони були одягнені так, в принципі вільно, по-Американськи - джинси і футболка, спортиві штани.

Світлана: - Та ми голі прийдемо, якщо треба для успіху.

Tima Fei: - Можна вже розпочинати тушити свічки рукою :) Щоб не дкмати про це і не відчувати бліь. Ну, навчити себе так трошки.

Світлана: - Можливо перед цим треба якусь підготовку пройти?

Tima Fei: - Ну, це ментально, мені здається треба підготуватись.

Петро: - перш за все, Тимофій вже пройшов цей шлях - він переборов свій страх. Це саме головне і саме основне. Називається така робота : самоналаштування організму. Не мають значення наслідки, але він це зробив. Далі він зробить все розумніше - він подумає :)

Світлана: - Чи воно йому треба :)

Петро: - Ні. ну є різна методика, ви розумієте? Перший раз діти пробігають порозпеченому вугіллю, а другий раз вони вже знають, що це таке і вони вже не пробігають, а проходять.

Світлана: - Ага, це цікаво.

Tima Fei: - Ну, це наступного разу! Я не знаю, чи ви це робите?

Петро: - Робимо.

Tima Fei: - Так, я б із задоволенням це зробив.

Світлана: - Ну, вже кілька чоловік в п'ятницію однозначно будуть. Я ще раз нагадую, в Околиці, в 7 вечора. Петро, дуже важливе питання, ти тільки що з України, і я щойно читала, бо ми не можемо уникати цієї теми, тому, що всі зараз перебувають в такому стресі, що, ще до речі, є додаткова підстава прийти на твій семінар, щоб трошки вміти себе переналаштувати. Бо, реально, люди знаходяться в депресії від того, що відбувається в Україні. Твій погляд? Тому, що , на скільки я знаю, дуже багато було козаків на Майдані, була така своєрідна форма управління, яка дещо нагадувала схожу, як на Січі. І чому, наприклад, казали, зо козаки-характерники могли повпливати на якусь ситуацію, що вони якось могли передбачити. Як ти це все бачиш, що ти можеш сказати?

Петро: - Ну, тут вже не характерники, а тут вже працювали волхви. І дійсно, Майдан би не вистояв, якби не козаки-волхви.Фактично, я так само входжу в цю спілку в Україні і я кілька разі виїжджав на Майдан саме для такої роботи - проведення деяких обрядів. Дійсно, на Майдані були і інші сили до цього, які проводили обряди на досить негативні моменти, які забрали життя трьох сотень, які називають зараз "небесними". Ось, якщо ви знаєте, бо знаємо, що є тільки одна сотня, але, взагалі їх три сотні.

Світлана: - Тобто, ти вважаєш, що загиблих людей було, все таки, 300?

Петро: - Я не вважаю, я знаю.

Світлана: - Ти знаєш про це?

Петро: - Так.

Світлана: - Ага, просто не всі ще оголошені?

Петро: - Звичайно, багато людей спалили, багато людей загинуло в тортурах, багато людей кинули у яму з вапном. Про це, просто, ніхто не знає.

Світлана: - А коли ти був на Майдані, як часто? В який період?

Петро: -  Як часто, ну, фактично, вийшло так, що перед усіма цими моментами. Коли настягала ота енергетика негативна над людьми, тоді ми виїжджали і дійсно, проводили деякі обряди. Допомагали людям, допомагали хлопцям, які тримають там весь Майдан, і підказували звідки буде натуп, звідки буде що, і як буде Майдан стояти. Люди переживали. боялися дійсно. Хіба є проблема людям взяти в руки зброю, або, наприклад, ті самі вила? Але ж ви бачите, що люди, які стояли на Майдані, вони просто стояли з щитами і палицями.

Світлана: - А чому козаки, які знають бойове мистецтво, не втрутилися і не порятували тих людей, які загинули? Ну таке, пряме питання.

Петро: - Нууу, чому не втрутилися? Наші хлопці з бойового фактично були повністю на Майдані, всі дорослі, бо ж, фактично, більшу частину займають діти, дітей ми недопускали до цієї роботи. А всі дорослі. від 17 років і вище. ну, не всі, звичайно, за бажанням, але більшість їхали, працювали. Були створені "сотні", наші хлопці. так само, керували цими "сотнями", так, як знаючи проботу по військово-внутрішній структурі наших сланих таборів, які проводилися влітку, ось. І все це допомогло, і кащоварство - наші хлопцітам кашу варили. Я , так само, від інших мецинатів підносив м'ясо на Майдан і гроші хлопці передавали.Фраза була така, коли передавал мені гроші: "Ми в системі Януковича, в цій структурі, але ми за Мадан. От, будь ласка,  ми тебе знаємо - передай ці гроші туди. Ми знаємо, що ти принесеш їх по адресу". Дуже багато було на Майдані вьсого негативного, коли стоять скриньки, коли стоять хлопці якісь невідомі біля тої скриньки і всі йдуть, гроші кидають. Багато грошей йшло і кидалось в ці скриньки, а потім стоїш : і де та скринька поїхала, куди вона пропала? Ну а хто знав, куди треба гроші нести, то несли конкретно в штаб, передавали відповідним хлопція із Правого сектору, із Самооборони - Андрій Парубій, Дмитро Ярош.

Світлана: - Скажи, Петро, чи передбачали ви, що розгорнеться те, що ми зараз бачимо в Україні, що відбувається, фактично, окупація території?

Петро: - Передбачали, і ми бачимо, набагато більше, що зараз на протязі місяця все це діло території України розгорнеться ще більше і, через місяць, фактично, воно все далі буде проходити, на протязі півроку на території Росії.

Світлана: - Тобто, просуватися буде на материкову країну?

Петро: - Так,  всі переживають, що Росія може зробити ядерний ... Як вона зробить, якщо війна буде йти на їхній стороні?

Світлана: -  Тобто, ти хочеш сказати, що це пройдеться по території... В нас є дзвінок? Ну давай підключимо слухача. Недочекалися.. Тобто, ти хочеш сказати, що це пройдеться по цілій території України, аж до території Росії?

Петро:- Не по всій території України, тому, що ми ж бачимо, що все зайняло Схід і Південь, але їх витіснять туди.

Світлана: -  "Їх", це кого?

Петро: - Російські війська. І, за нашими прогнозами, все буде розгортатися на території Росії. І, фактично, дасть Бог...
Світлана: - А хто буде витісняти, не знаєш? Чи ти не можеш сказати?

Петро: - Можу сказати - 700 тисяч мобілізованих в Україні будуть витісняти.

Світлана: -  Тобто, Україна, власне, буде сама рятуватися? Я так розумію.

Петро: - Звичайно. Ну, буде допомога інших військових структур і ООН і НАТО, але все зроблять наші, щирі хлопці українські - УПА, наші хлопці - козаки, бо дійсно, в нас у раціоні зараз проходить мобілізація всіх хлопців, це до 45 років. А ще, дуже багато добровольців є, які після 50, вже колишні пенсіонери, але вони офіцери і так само їхня допомога треба і вони стоять всі, покидали все і зараз все досить так файно формується в Україні.

Світлана: -  Петро, я розумію, що ця розмова може бути нескнченна, ми якісь основні теми зачепили. Я думаю, що той, хто нас слухав нехай обов'язково приходить в п'ятницю. Я думаю, ти готовий і до питань не тільки стосовно парактик, я більш, ніж впевнена, що люди будуть розпитувати тебепро Майдан, про Україну, про всю цю ситуацію. І мені здається, що ти відкритий до всіх цих розмов, до діалогів.
Петро: - Ну, як бачите :)

Світлана: - Так. Власне, ми з тобою не прощаємся, бо ще особисто побачимся.

Віталій: - Я хотів тебе спитати на рахунок цілісності України?

Світлана: - Територіальної цілісності України, тобто це обмежиться тільки Кримом, якщо вже таке останнє питання, чи, все-таки, будуть відібрані?

Петро: - Ну, Крим,ще поки ніхто не відібрав. Крим буде українським і Україна буде, фактично, цілісна, розширена. І Україна, буквально за 3 роки стане найбільшою і сильною державою на тому материку.

Віталій: - Я скажу, Слава Україні!

Світлана: - Героям Слава! Ну, я не волхв, але я теж таке передчувала :). Тому, ми маємо бути налаштовані дуже оптимістично і в п'ятницю зустрінемось в Околиці, в Осередку о 7 вечора. Обов'язково ми цю тему продовжимо, вона не ж завершена. Дуже дякую тобі за інерв'ю! Зробимо невеличку паузу і будемо розмовляти з наступним гостем.
 
Музична пауза.
 
Світлана: - Алло, я вас слухаю!

Слухач: - Я надіюся, що я не в ефірі?

Світлана: - Ні, ви в ефірі.

Слухач: - Ой, я би хотів поза ефіром запитатися, я не знаю,  де цей Осередок знаходиться, бо я живу трошки далеко від Чикаго.

Світлана: - Осередок, зараз, хвилинку залишайтесь. Слава Богу, в нас ще є Інтернет і ми можемо подивитися. Я обов'язково скажу адресу, якщо простіше, це перетин Chicago Avenue і Western Avenue, а точніше, Chicago Avenue ... Зараз я можу сказати адресу, ми обов'язково ще будемо ставити оголошення на Facebook Ua Modna page і туди можна буде зайти, для тих, хто не зовсім знає, де знаходиться цей Осередок.

Віталій: - Ще, можете набирати Український банк або surfer lines.

Світлана: - Отже. адреса, якщо можете записати, 2247 West Chicago Avenue.

Слухач: - За це і дякую!

Світлана: - І ми ще раз всіх запрошуємо, це буlе в п'ятницю ввечері, тому, що у нас п'ятниця вечір - буде дуже насичена. Спочатку ми обов'язково йдемо на семінар на зустріч з Петром Волінцем, після того, як ми оздоровимося. нам треба буде тро