Меню

Радіоефір від 04/09/2014

Світлана: -  Всім привіт, добрий вечір, я вже в ефірі?

Tima Fei: -  Так. Добрий вечір всім.

Світлана: - Всім привіт, як завжди ми ввійшли несподівано напевно для слухачів, це UA MODNA радіо і на 1240AM кожної середи  ми з 7 до 8 вечора в цій студії, для того щоб поділитися своїми думками, переживаннями і можливо якимись новинами, а також мати гарних гостей в нашій студії. Нам слава богу щастить на людей, які приходять до нас з візитами щоб розповісти щось цікаве. І сьогодні в нас дуже хороший гість я б сказала. Його звати Орест Заневич, молодий хлопець, і хто зараз нас бачить обов’язково подивіться на  (оскільки сайт з якихось незрозумілих причин  в нас не працює, хтось нам його зламав) але пееважно з нами такого не трапляється, я гадаю це певний саботаж, через нашого гостя. Тому що він у нас представник Правого Сектору з Чикого, звати його Орест Заневич, хлопець серйозний. Сьогодні прийшов у фірмовому строї у формі своїй зі всіма нашивками.

Tima Fei: -  Ми фотки поробимо і повиставляємо.

Світлана: - Подивіться будь ласка на камеру на стрімінгу. Так що єдине, що нас порятує – це поки що фейсбучна сторінка. Там ви можете зазирнути і побачити себе. Але я знову ж представляюся – це Світлана, і в нас сьогодні в студії  та сама команда – це Tima Fei і Віталій і наш гість - Орест Заневич. Орест, привіт.

Орест: - Слава Україні!

Світлана: - Героям слава! 
            
Tima Fei: -  Героям слава.

Віталій:    - Героям слава!

Світлана: - Додамо трохи модерності нашому привітанню стандартному. Отже, Орест, те що в нас Правий Сектор дістався вже Чикаго, це про щось таки говорить, правда? Я знаю що ти, практично від самого початку бав на Майдані, і ми обов’язково про це розповімо нашим слухачам, тому що зараз дуже багато таких якихось, ну знаєш, публкацій, не завжди позитивних. І не хотілося, щоб на світлій пам’яті невинно загиблих людей зараз були якісь маніпуляції, і хто, як не людина, яка була там всередині, може про це розповісти.

Орест: - Ну насправді є дуже багато що розказати, але спочатку хочу привітати всіх американців, нашу діаспору, тут…

Світлана: - З твоєю появою?)

Орест: - Ну не з моєю появою, а взагалі привітати від Правого Сектору і від нашого очільника, головнокомандуючого Дмитра Яроша.

Світлана: - Дуже приємно, ми дякуємо від імені діаспори, хоча ти власне є так само її частиною, вірно?

Орест: - Ну так.. 

Світлана: - Ну дивися, в мене зразу виникає кілька питань.Перше – Правий Сектор ми знали спочатку як своєрідне громадське, навіть об’єднання кількох організацій, і це була швидше навіть якась ідеологія, вірно? Вірніше це було якесь об’єднання зумовлене об’єктивними причинами, в зв’язку з тим, що  відбулося на майдані.

Орест: - Насправді Правий Сектор просто виник, спонтанно на Майдані. Це просто націоналістично і розумно об’єднані люди, які хотіли діяти а не танцювати на Майдані.

Світлана: - Ну наскільки я знаю, це сталось після першого побиття, 13 листопада, і власне тоді Дмитро Ярош запропонував створити власне таке об’єднання.

Орест: - Взагалі так, просто я вам скажу – взагалі Майдан поділявся на три, скажем так - три види людей, які були на Майдані. Перша частина – це патріотичні сили. Це такі як Самооборона, Правий Сектор, Автомайдан. Друга частина це люди, партійні люди, які були від партії якоїсь: РУХ, СВОБОДА… а, нема різниці.

Світлана: - Ти маєш на увазі депутати?

Орест: - Не депутати, це просто члени партій. І третя частина – це просто люди, підтримувати, щось допомогти, чи просто побути і висловити свою думку, свою підтримку цим національним змінам, цій національній революції.

Світлана: - Багато хто закидає Правому Сетору тим, що це є така радикальна організація.

Орест: - Ми? Ми зовсім не радикальні. Ми просто хочемо жити в себе вдома по своїх правилах, розумієте? Стільки всього : ми любим свою країну, любим свій народ, це всьо, і те, що ми говоримо – Україна – понад усе, це справді так.

Світлана: - Але взагалі ти знаєш звідки походить це гасло? Я думаю  вам чимало говорили, що це нагадує..

Орест: - А яка різниця, звідки воно походить? Головне що воно означає.

Світлана: - А ти можеш пояснити що для вас, чи там для тебе особисто, давай ти будеш від себе говорити , що для тебе означає Україна - понад усе. Понад що саме?

Орест: - Що саме? Це то, що я готовий на все заради добробути моєї країни, мого народу, моїх людей. Це все, я готовий на все. І я знаю, що я буду діяти так як буде потрібно.

Світлана: - А ну розумієш, дивися, досить часто люди, які стоять перед якимось моральним вибором, тобто як ти кажеш, що готовий на усе, ну, знаєш, це можна трактувати дуже по різному. І досить часто люди стоять перед моральним вибором і вони можуть зробити помилку,тому що скажімо вони бачать якусь ситуацію з свого боку. Потім вони можуть в цьому розкаятися, або хтось інший бачить це інакше. Чи тобі не здається, бо це власне дость радикально звучить, чи не здається, що це зовсім.. в нас є дзвінок.. ми зараз запросимо до дискусії, але чи тобі не здається, що це може дискредитувати? Але зараз послухаєм слухача.  Алло, добрий вечір.

Слухач: - Слава Україні!

Усі: - Героям Слава!

Слухач: - Дуже радий бачити парубка з Правого Сектору. Ти молодець! Стій до кінця, побратиме! І ваш сайт робить. Уже працює наш сайт?

Tima Fei: -  Ні.
 
Світлана: -  Ну бачиш, радісні звістки надходять, дуже дякую, приємно!

Орест: - Дякую за побажання!

Світлана: -  Є дві звістки: про те, що є люди, які тебе підтримують, і що є люди, які прочекали наш веб-сайт.

Орест: - Насправді, більшість України нас підтримує. А оці рейтинги, що публікують.. Ви подивіться чиї це телеканали. І чому публікуються такі рейтинги. Це є один з видів брудної передвиборчої баротьби.
 
Світлана: -  Ти знаєш, я не хочу в політику залазити, ми не політичні.

Орест: - Ні, це не політичне, це не політика, це є просто то, що є.

Світлана: -    Правий сектор зараз є політична партія і це вже серйозніша заява. Коли це було об’єднання ‘‘Тризубу’’, “УНА УНСО ”, це було одне, щось таке ідеологічне. Кожен має право на свою думку. Зараз – це політична партія. Тобто робиться якась конкретна заява, яка обумовлює відповідальність. Але те, про що я хотіла з тобою говорити це - ти ж сучасний чоловік, ти молодий хлопець. І ти живеш в сучасному світі і розумієш, що дуже багато людей сприймають картинку візуально. Правильно? Всю інформацію через візуальні якісь там зображення. От і наприклад там бачать хлопця в чорній формі. В тебе форма досить така воєнізована, знаєш така, в тебе є нашивки, я не знаю чи в нас бачать, якщо не бачать на наш сайт, так покажися, так, які в тебе є нашивки.

Орест: - Тризуб і чорно-червоний прапор. Все.

Світлана:  І зауважте, що вже є навіть значки, перекладені англійською мовою. Подаруєш? Ну дивись, ти мені обіцяв). Тобто в вас відчувається якась така підготовка, і щось в цьому є такого воєнізованого, чого цивільні, звичайні люди переважно бояться, страхаються. А як от ти гадаєш: чи це вірний взагалі спосіб добиватися своїх цілей, отак трошки лякаючи людей, які не в курсі.

Орест: - Ми нікого не лякаєм, хочу на це наголосити. Ми хотіли би і йдем до того, робим все для того, щоб робити все, виключно все, як можна мирнішим способом. Оце наші строї, мундири і так дальше… Ми, ми є діти Майдану. І там так сталося, що ми такими стали.

Світлана: А скажи мені, тому в вас, наприклад, є власне оцей символ, тризуб, який власне з мечем поєднано?

Орест: - То взагаліто є тризуб УПА. А ми поважаємо і слідуємо тим завітам, які нам дали воїни УПА – Степан Бандера і наші герої. Ми насправді хотіли би бути достойними продовжувачами справи вільної України. Будови національної, наголошую, національної держави. Національна держава, може хтось не розуміє – я поясню що це таке. Це держава для народу, українського народу. Це означає – чи він українець, чи він єврей, чи він росіянин  - на якій мові він говорить. Ми… От давайте візьмем як Америка. Тут всі американці, всі є одна нація. І не важливо яке в нього походження, чи він українець, чи він що.. це є одна нація. Ми хочемо те саме в себе вдома. Розумієте? Оце наше прагнення, це те, за що ми боремся.

Світлана: Я розумію, дивися, дуже часто кажуть що українці є дуже добрі в партизанці. Так? І УПА – це унікальний випадок в історії військовій довів про це.  І коли йдеться про, скажімо, про більш конструктивні якісь речі, які українці здобувають після революції, то тут нажаль в нас більше сторінок драматичних, аніж оптимістичних. Ви є нова генерація і Дмитро Ярош, про нього можна говорите все, що завгодно, крім того, що він дурний чоловік. Він є дуже розумний, дуже освідчений, хороший аналітик.  Я дивилась його інтерв’ю кількарічної давності, просто коли він описував покроково, що може відбутися і те, що ми бачимо. Що дає власне підстави багатьом людям говорити про то, що він замішаний з кимось, я там не з наю ким. З якимись службами.

Орест: - Це смішно.

Світлана: -    Але він є розумний чоловік. Тобто напевно ви повинні, знову ж таки розуміти, що багато речей є не зовсім такими підходящими на сьогоднішній час. От ви зараз створились більше з метою захищати. Правильно? Але чи готові ви, всі ці молоді люди, молоді  чи трошки старші, продуктивно працювати надалі? Займатися вже державобудуванням, не тільки захистом держави, але й будуванням?

Орест: - Це наша ціль і ми до цього йдем. Ви не думайте, що Правий сектор, це тільки скажем так “бойовики”, якісь бійці. Розумієте, є силове крило, є політичне крило, є ідеалогічне крило, розумієте, люди займаються всім. І от як наш очільник, головнокомандувач Ярош як сказав.. от ми за то, щоб в владу ввійшли молоді лиця.

Світлана: -  До речі, дозволь, я трошки позаймаюсь замість тебе піаром. Я вже трохи хвилююся, бо можу сказати, що наші якраз, ті хто дивляться, вони можуть прочитати статтю про Правий Сектор. І що мені сподобалося, це по-перше там входять не просто там якісь бойовики, такі знаєш там фізично піготовлені хлопці. Туди входять юристи, журналісти, тобто інтелектуали, які сповідують ту саму ідеологію, що й власне Орест. От і такий момент, якщо хтось думає, що це власне хлопці такі западенці, які почистили дідівського кулемета і пішли у бій, то зовсім не так. Саме Ярош походить з Дніпропетровської області, і там я знаю, що в вас прессекретар, по-моєму, росіянин, не пам’ятаю прізвища. Він редактор журналу “Комерсант”, щось в такому дусі.  Власне ви це можете прочитати на нашому сайті, цю статтю, і що мені ще сподобалося, ящо це в правильному розумінні – це Правий Сектор також дотримується тієї думки, що мені імпонує, що українець повинен стати суб’єктом політики. Геополітики. Ну тобто такої, світової політики.

Віталій:    - Об’єктом, а не суб’єктом.

Світлана: -  Суб’єктом якраз. Тобто тим, хто щось робить. І скажімо тому Правий Сектор не бачив Україну ні в таких об’єднаннях як Євроазійський союз і власне не прагне, наскільки я зрозуміла і в Європейський союз. Тобто вважається, що Україна може мати свій шлях.

Орест: - Це не зовсім так. Я хочу сказати так – ми за любі об’єднання, де ми можемо виступати як рівноцінний суб’єкт. Щоби бути рівним між рівними а не рівним між рівнішими. Розумієте?

Світлана: -   Маємо дзвінок. Алло, добрий вечір.

Слухачка: - Добрий вечір. Я би хотіла вшому гостю дати таке запитання. Я всєгда дуже гарно ставилася до Правого Сектора, но в мене таке сталось бачення, що чому хлопці з їхнього сектора взяли машини з колекції Януковича і ними їздили по місту. І зараз Ярош їздить на тому авто. Чи то є правильно? Я послухаю.

Світлана: -   Дякую слухачці за питання.

Орест: - Дякую за питання, це таке питання – його вже задають тисячу раз. Відповістидуже лего. В даний момент ми не маємо ніякого нормально фінансування. Не маєм де взяти машини і так далі. Цей мінівен, до речі, самий дешевий з того всього, що там було, використовувався для групи хлопців швидкого реагування, які реагували на провокації, дуже багато людей до речі, злочинців, під нас косять. На ньому виїжджалося, щоб реагувати на такі ситуації.

Світлана: -  Але я знаю, що були такі випадки, що приходила якась гопота, і вони казали, що вони з Правого Сектору, і робили якісь наїзди, тобто були такі моменти. Але зараз питання стоїть про те, що все ж таки був позичений броньований вен Ярошу.

Орест: - Він не був, до речі,  броньований, це є проста машина, яких ми бачимо дуже багато. Ну ви розумієте, просто не було де взяти, а треба було. А машини стояли. Ми охороняли ці машини, тому що кілька раз були спроби від правоохоронних органів нагло прийти і забрати це. А ви знаєте, якщо в нас на Україні правоохоронні органи щось забирають, це вже не побачиш. Правда зараз ввесь автопарк під розписку переданий МВС, ДАЇ  і ми вимагаємо, щоби провівся аукціон, відкритий аукціон, публічний,  і ці гроші перейшли до війська.

Світлана: -  Це хороша ідя. Хлопці, давайте як буде аукціон  - візьмемо в ньому участь. Я би хотіла покататися на авто, в якому їздив Янукович.

Віталій:    - Я думаю, що буде дуже багато бажаючих, які будуть казати, що ця машина належала тому-то й тому-то і ти будеш кататися ніби на машині Януковича.

Орест: - І до речі, що, наші навіть не впевнені, що Дмитро Ярош їздив на тій машині.
 
Світлана: - Просто з його автопарку.
Орест: - Просто ця машина використовувалась, щоб об'їжджати Межигір’я, то охоронці їздили, щось таке.

Світлана: -  Але бралося, взагалі, якось оформлялось? Тобто в вас взагалі є якась правова культура в вашого об’єднання? Чи ти можливо не все знаєш? Підписувались якісь папери, це вже якщо про то авто? Чи та сама розписка? Ти не в курсі?

Орест: - Я не в курсі як то було, але я знаю, що ніхто нічого не ховав. Ми це не приховували, просто це було потрібно для революції. Розумієте?

Світлана: -    Ну, ти знаєш полегше з такими фразами.

Орест: - Ну чому? Ми вважаємо, що зараз на Україні відбувається національна революція.

Світлана: -  Ні-ні, в цьому я з тобою погоджуюсь, що революція відбувається. Йдеться про те, що такі слова говорять, я нгадую 100-річної давності події, пригадую про те що ми читали. Тоді багато творилося злочинів, і так само це виправдовувалося “потребами”  революції. Тому я й кажу, чи є власне притаманна членам Правого Сектору якесь певне розуміння правової культури, тобто, якщо мирний час, чи ви будете дотримуватися норм цивілізованого співжиття?

Орест: - Звісно так. Якщо ви думаєте, що ми якісь ненормальні, от подивіться на мене – ви зі мною спілкуєтесь я подібний на якогось, я не знаю, маньяка чи злочинця?

Світлана:  При хорошому гримері і режисьорі можемо з тебе зробити маньяка).

Орест: - Я вам чесно скажу, що майже три місяці на Майдані бували дні, навіть кілька днів підряд, що ти не почув матюка.

Світлана: -    От до речі, давай про Майдан поговоримо.

Орест: - Я докінчу. От що ти не почув матюка. Все на дякую-перепрошую. Розумієте? От картина : на барикаді, на посту, сидить мужчина. В масці, в обладунках,  і читає книжку Шопенгауера. І є ще про що говорити?
 
Світлана: -  Ну, звичайно, ми чули, що там реально були дуже освічені, інтелігентні люди і ті закиди, що начебто там якісь безхатьки бродили, це вони не те що б необгрунтовані, звичайно, що могли бути і такі люди, але вони не складали Майдан, як такий. Тобто не можна проконтролювати всіх, хто там є , але основна маса – це були нормальні хороші люди, позитивні, якщо ти вже звідтіля і ти людина незаангажована, ти навчена говорити речі, які потрібно, ти будеш говорити відверто, як воно є, розкажи нам про свій досвід, про найяскравіші якісь такі моменти твого житт на Майдані. Ти там був три місяці, власне майже ввесь Майдан.  І що б ти найбільше хотів розповісти?

Орест: - Хочу сказати, що звідси я поїхав як тільки вчув що студентів побили, я драйвер. І я приїхав з траси, мені брат купив білет, і буквально зразу як я вернувся з траси, поїхав туди. Кілька днів там по родині, по потребах і на Майдан. Я був 11го числа, при першому штурмі барикад, получив.

Світлана: Дістав трохи? А де саме ти був?

Орест: - А де був Правий Сектор?  В перших рядах. На Грушевського.

Світлана: -  То ти був на Грушевського?

Орест: - Я був і на Грушевського, і в охороні сцени.  Ніби від 7ї сотні Самооборони, бо я тільки приїхав на Майдан і не зразу попав в Правий Сектор. Я пішов в 7му сотню і став в охороні сцени. І можна сказати, майже до кінця Майдану я відлучався – пневмонію мав 2 тижні, ще там.

Світлана: -  А жив ти де?

Орест: - В палатках, потім в Будинку профспілок.
 
Світлана: - От дивись. А якщо ти був в охороні під сценою, це цікавий момент. Багато хто розповідає, що там була своя ротація.

Орест: - я вам розкажу про 18 число, от коли почалися ці події, коли були перші жертви. Я стояв під самою білою палаткою, від 3 до 9ї години, від 9ї до третьої, зранку, щодня, потім цілий день, коли віча, в той день я на сцені був..

Світлана: - Тобто ти просто стояв на сцені?

Орест: - Ні, я не стояв на сцені, а іменно на КП, там де пропускають. Ну і в наших обов’язках було передати там шось, якісь записки, тоді почали люди прибігати, і казати : - туди потрібні люди, бо там Беркут прорвався. Розумієте? Треба то, треба то. То я бігаю і цейво, розпорядник сцени, не пам’ятаю як його звали, такий трошки здоровий мужик, я почув від нього таке : - вже були перші жертви. І хочу ноголосити – він сказав – майже дослівно: - ми не можем таке зі сцени говорити, ми не можемо накаляти обстановку. Розумієте?

Світлана: А скажи, як ти думаєш, в цьмоу був якийсь умисел? Чи просто люди не змогли правильно оцінити ситуацію?

Орест: - Мені здається, що просто то, що робив насправді Майдан, що робила Самооборона,  що робив Правий Сектор, що робили такі сотні як 7ма сотня, 13та сотня, 9та сотня, - це дійсно ті, хто щось робили. Оці “три богатиря”, вибачте, я інакше не можу їх назвати.

Світлана: -  Ти маєш на увазі політиків? Кличка, Яценюка і Тягнибока?

Орест: - Так, “три богатиря”, розумієте, їх там так називали. Насправді Майдан їх не сприймав. Розумієте, коли Луценко виходив на сцену – Майдан підтримував і так дальше, а виходив Тягнибок, особливо останні тижні, - це було щось. Розумієте, Майдан його освистує, а він свистить до Майдану. 

Світлана:  - А чому вони не сприймали їх?

Орест: - А тому що видно було , якщо ти там є – видно хто що робить, хто за що бореться.

Світлана: - Добре, а як співпрацював Правий Сектор з Самообороною?

Орест: - Ми виконували ті самі дії.

Світлана: - Як ви координувалися?

Орест: - Була координація між старшими.

Світлана: -  Тобто керівники між собою домовлялись. Добре, інше таке питання – я наприклад прочитала інтерв’ю хлопців, яких тепер називають “янголами Інститутської”, це хлопці львів’яни. Ну зараз дуже пішло в аір, як зараз кажуть, вони впродовж трьох годин витягували з-під куль власне отих от поранених, пацани, реально, хлопці знаєш такі. Вони певно не розуміли в той момент, в що вони взагалі вв’язалися, тільки потім пішло усвідомлення, пішов справжній бойовий досвід. І вони казали, що перед ( і , до речі, я це не тільки там читала) якраз основною, оцим винищенням, я б сказала на Інститутській, дуже багато керівників і Самооборони, і Правого Сектору , так само і свободівців ( це практично цитата), вони, ну типу я маю на увазі ті, що були керовані кимось, не просто люди, які стояли на Майдані, а просто ті люди, які мали старших і якась була організація їх роботи, тобто їні керівники, переважно маючи військовий досвід, аналітичне якесь мислення, вони не побачили безнадійність ситуації  і не відкликали всіх звідти, тому що вони не хотіли ризикувати людьми.  І власне ота Небесна сотня, вона переважно складається з людей, про яких ніхто не потурбувався, яким ніхто не сказав наскільки це небезпечно. Тому вони, як то кажуть, лізли в саме пекло.

Орест: - Я хочу сказати так, це правда. Розумієте, людям, які мають досвід, які уміють командувати людьми, які мають якийсь бойовий досвід – вони бачать що вони роблять і можуть адекватно оцінити, а люди, які неорганізовані, тому що на Майдані оголошувалось – люди, якщо ви хочете активно участвувати в якихось діях, підіть підпишіться до якоїсь сотні, вас візьмуть. Щоб була координація. Розумієте? Просто дуже багато людей йшло, не знаючи чого вони йдуть. Ще раз кажу – це наголошувалось : Люди, ідіть під якийсь провід, щоби вас скоординували, була координація і так дальше. Розумієте?  Згадайте цього старшого пана, що загинув. От чого він пішов?

Світлана: -  Але з іншого боку, можна так сказати, що якби не було тих жертв, то не було би того зламу ситуації, тобто вони таку самопожертву несли, вони йшли на вірну смерть. Маємо дзвінок. Так?  Алло, добрий вечір.

Слухачка: - Добрий вечір. В мене до вас таке питання. Я сама зі Львова, живу вже тут 15 років, за цим всім дуже боляче дивилась два місяці з тиском під 200. І в мене таке питання до вас: ви вважаєте, цей Сашко Білий, він герой?  І друге питання хотіла запитати: чому ці дерева зрізали і хто стріляв? Хто були оті снайпери? Що ви скажете на це, мені цікаво почути вашу думку.

Орест: - Так, герой. Я не можу мати своєї думки в даному моменті, тому, що я не хочу сказати нічого не правильного. Ведеться слідство, ведеться кілька паралельних слідств кількома організаціями.  І будем чекати на якісь висновки професіоналів. Тому що як я можу просто коментувати такі речі?

Світлана:  - Просто ти був власне ти був поранений якого числа?

Орест: - Я не був поранений, я мав травму – це дві великі різниці. Власне 18го числа, якраз при першому штурмі просто злетів з барикади – нормально покотився, коліна, руки ноги були побиті.

Світлана: - Після цього ти поїхав?

Орест: - Не зовсім там поїхав – 19го числа мені допомогли побратими добратися до Умані, де в мене живе ще один побратим, кий був на той час хворий, але ми з ним там теж участвували – я хромав, він там кашляв).

Світлана: - І в чому ви там брали участь?

Орест: - Скидали Леніна, вчили людей робити коктейлі молотова,

Світлана: -  А чого ти поїхав звідти в той час?

Орест: - Тому що я на ногах нормально не стояв, я тільки обузою міг бути там.

Світлана: -  Тягарем. А чи були якісь передчуття про те, що людей от реально почнуть вбивати? Посеред білого дня.

Орест: - Ви знаєте, останній тиждень якесь таке відчуття вже було. Люди, дійсно, Самооборона там, Правий Сектор, ходили такі на взводі. Бо щось в повітрі, знаєте, таке , ну це не поясниш, щось в повітрі таке було.

Світлана:  - А чому ж ти тоді поїхав? Тобі не здалось, що тобі краще залишатись в Києві?

Орест: - Якби я залишився в Києві і що би було дальше, якщо я не бієць на довший час?

Віталій: - А в мене є питання. Ну може таке трошки.. Ну просто я послухав, що якщо і організовані структури, які були на Майдані, вони мали бойовий досвід, і тоді коли люди лізли і помирали, а вони відступили. А чому вони не захищали тих людей? Принаймі не пускали, щоби вони не лізли туда?

Світлана: - Не зупиняли.  

Орест: - Були спроби, були спроби…

Віталій: - Вони знали, що це може бути і я думаю, що це перші, хто мав це якби попереджувати.

Орест: - Були спроби, але знову ж таки, я наголошую, що єдиний спосіб, яким можна було достукатися до натовпу, до цюдей – це з сцени. З сцени лунала музика.

Світлана: -  і на сцену не пускали людей. Тобто паралельно стріляли.. але справа в тому що навіть на відео видно, що коли стріляли ми чули голос ведучого, я не пам’ятаю, хто саме тоді вів, і щось він там закликав, тобто вже йшло повідомлення про те, що люди гинуть, і я можу навіть частково сказати з інтерв’ю отих янголів, казав один хлопець, що йому журналіст, коли він оце без кінця тягав поранених, і йому один журналіст, коли він чергово вертався казав: не йди туди, там стріляють. Тобто напевно люди зупиняли. Але чомусь люди знову верталися туди, отримували поранення,і шли інші, їх витягували. Я до сих пір не розумію, що там власне відбувалось. І чому, наприклад, підготовлені стратегічно, ідеологічно, фізично люди, реально людей звідти не забирали і не відштовхували. 

Орест: - Відштовхували, забирали. Були там. Не можна сказати, що вони от взяли й відступили, стояли і чекали. Ні, це ж постійно йшло, помагалося людям, витягувалося людей. Просто робилося все, щоби людям можна було відійти від тої першої барикади, потім з восьмої барикади.. з Грушевського, потім з Інститутської. Якби не велася ця робота по відтягуванню людей – було би набагато більше жертв.

Світлана: -  Я до речі, пропоную зробити музичну паузу, перепочинемо, я зараз в камеру покажу, що мені подарували на День народження, і потім ми продовжимо.

Віталій: - А ще, в нашої Світлани вчора було День народження, тому вітаємо.

Орест: - Вся Україна вітає її)

Світлана:  - Тому, якщо хтось бачив коньяк на столі, то не думайте, що це в нас нормальна ситуація.

Віталій: - Це Тимофій вирішив її привітати.

Світлана: - Ми скоро повернемся.

Tima-Fei:  - Так що, Свєта, з днем народження тебе.

Світлана: - Дуже дякую, Тимофій. Чиїм ти голосом так мене привітав, елегантно?

Tima-Fei:  - Це голос Ірини Зінковської.

Світлана:  - Дуже приємне привітання. Не зважаючи на те, що в мене свято вчора було, але я би хотіла повернутися до цієї теми, тому що, направду, дуже багато залишається питань і власне, ми, якраз говорили в перерві, що не виключено, що тоді був певний якийсь такий момент, і враховуючи територію того Майдану, і всього, що навколишнє, це певний, можливо, момент хаосу був, правильно? Не всі люди були контрольовані.

Орест: - Ну, так. Уявіть собі таку ситуацію, що зі всіх сторін підходить військо. Чуже, скажемо, озброєне військо. З усіх сторін лунають постріли, лунають розриви цих гранат. До речі, не тільки, світлошумових. Були і нормальні, бойові гранати. Наскільки я чув, сам не бачив, але чув. Люди говорили,  іменно на Майдані. Не знаю, може це з паніки, але я думаю, що було. По моєму, вони просто в засобах, оці, беркути і остальні, розумієте, вони в засобах себе не стримували. Особливо, оце 18 числа. І вот, я хочу сказати, ви кажете, що от відступили і так дальше. Я знаю, от, під самою верховною радою стояла Сьома Сотня Самооборони і Правий Сектор. Частина Правого сектору. І коли почався штурм Майдану, я бачив, ці хлопці стояли в першій лінії перед, вибачте, інакше не скажу, перед мусором цим, розумієте. Перед мусарами, тому що це, нелюди, розумієте. І от хлопці, стримували наступ, молоді хлопці.

Світлана: - Вони стримували тих беркутів?

Орест: - Беркутів. І давали шанс людям відійти. Розумієте, оце дійсно..  Дайте договорю. Я потім їх бачив. Я потім бачив тих хлопців. Це було…

Світлана: - Ти бачив їх уже загиблими?

Оерст: - Я не знаю, чи там загиблі були з тих сотень, нічого не можу сказати. Це організовані, треновані хлопці були, але побиті. Поломані руки, ребра, голови проломані. От то що я бачив. Вони стримували.

Віталій: - Просто тільки твоя думка: коли ми дивилися, спостерігали за подіями, була незрозуміла зовсім ситуація. Якщо би вони хотіли зачистити, силові структури, вони запустили би декілька БМП з нормальними обладунками, і там би було море крові і вони би зачистили за півгодини. Тобто це було просто штовхання і перестрілки. Вони поштовхались, перестріляли, відійшли. А справжньої зачистки, якби не було, тому що є танки, є БМП, є просто КАМАЗи, взяли, ковші начепили і всіх людей, разом з тими барикадами розкидали за півгодини. Цього не було. Тобто,  твоя думка: чому таке не відбувалося?

Орест: - Спочатку я вам скажу: ви бачили, як БТР горить?

Віталій:-  Бачили.

Світлана: -  А, так-так, як він спалахнув, коли нас…

Віталій: - Але насправ…

Орест: - Насправді, я поняв запитання. Я розгорну його. Вибачте, будь ласка, ви знаєте, якщо би вони почали танками стріляти? БМП і тяжку техніку запускати? Ми би відстояли. З більшими жертвами, але ми би відстояли. Але! Але!

Віталій: - Ні-ні, я маю, на увазі, звичайно, що загинуло би дуже багато людей, але всі би відстояли. Чому вони цього не зробили?

Орест: - А це просто Юнайтед Нейшнс, просто Юнайтед Нейшнс тоді би миротворців ввів, і то би було, було б по всьому.

Віталій: Ок.

Орест: І це би вже було Гаазький трибунал, і так дальше.

Віталій: - Тобто вони так, націлено, скажем так, роздрочували народ, просто тим, що штовхалися, вбивали, відходили назад, залякували. Не хотіли ніяких конкретних силових дій для того, щоби не дати повід ввести війська в Україну, Натовські?

Орест: - Як вам сказати? Вони просто перестраховувались.

Віталій : - Тобто, тупо кажучи, я вибачаюся, що так кажу, один кулемет поставили, і все.

Орест: -Вони би це зробили, якби могли. Так.

Світлана: -У нас дзвінок є. Давайте. Все таки слухачі мають пріоритетне право. – Добрий вечір.

Слухачка: - Добрий вечір. Я в ефірі?

Світлана: - Так, і ми слухаємо Вас.

Слухачка: - Слухайте, я трошки хвилююся. Перепрошую. Я от уважно слухаю вас. І я є з Івано-Франківської області. І я вам… Ну, слухаю уважно, і собі, якби починаю знов переживати то всьо. Вот, я чую, там говорять, що, знаєте, що отак, там Свобода, то зовсім інше, вони були такі всякі… Там їх насвистують. Але хочу вам сказати, що хлопці зі Свободи, я знаю їх, які тоже стояли і в перших рядах, які витягували тих загибших всю ніч, і які, потім, коли приїхали додому, був великий стрес, і мій син також в Свободі, і він разом з друзями, і з однопартійцями був дуже багато разів на Майдані, і я звідси дзвонила, були ночі які я напрольот дзвонила, і питалася: Як? І шо? Вот, у мене питання, скажіть, будь ласка, я, ну ніяк не можу зрозуміти, не можна усіх людей під одну гребінку, напевно, рівняти. Скажіть, в чому справа, чому, от так, власне, валяють Свободу? Я особисто не згідна з тим, тому що я знаю, я це всьо пережила, розумієте?

Світлана: - Знаєте, я зразу хочу, одразу, на цьому, користуючись своїм правом ведучої, наголосити, ніхто тут нікого не валив, ніхто нікого не критикував, і можливо слухачка, не зовсім зрозуміла, в якому контексті ми говорили. Свободу ми згадали лише один раз, коли я сказали, що були певні об’єднання людей, які мали своїх командирів. Правильно? Я ставила десь вас на одну шальку, в тому сенсі, що ви були керовані, у вас був керівник, а були люди, які були ніким керовані. Вони просто там жили, працювали на Майдані. І вони переважно і стали жертвами, тому що командири, чи керівники бачили ситуацію. Люди знаходилися внизу, а силовики зайняли позицію, наскільки моє розуміння, вигідну для них. Тобто, людей просто поклали на відстріл, і багато хто з керівників це розумів і відкликав. Просто не хотіли жертв. От в цьому контексті ми свободівців згадували, а не в будь-якому іншому, тому що в нас не політична програма. Ми зараз говоримо про твій особистий досвід. Про…

Орест: - Мені ще здається, що хотілося, щоби не плутали дії різних організацій. От і все. Тобто їх не оцінювали ніяк: чи добре, чи погано. Просто, щоб не сплутували те що, які задачі і які дії були у одних чи других організацій.

Світлана: - Звичайно. Ми зараз говоримо про досвід молодого націоналіста. Це от нове покоління українських націоналістів. В якій він партії буде, це питання інше…

Орест: - Просто молоде покоління українців.

Світлана: - Молоде покоління українців. Так, у тебе є свої погляди. Я це от хочу почути, про твій, власне, досвід, тому що, не всі ми можемо сказати, що ми маємо таке, такі пережиття, і ти як людина свіжа звідти. Знаєте, якщо в нас буде слухач, який входить до Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» і він був на Майдані, ми з задоволенням його вислухаємо. Це не залежить до чого ти належиш.

Віталій: - Було би добре так запросити. Якщо хтось знає, будь ласка задзвоніть до нас.

Світлана: - Напишіть на UA Modna page і якщо є бажання прийти. Тільки, ми ще раз кажемо, ми політику не обговорюємо. Ми зараз обговорюємо, як ти, як просто українець був на Майдані і Правий Сектор нам був цікавий, швидше тим, як явище, пов’язане з Майданом. Ти дуже добре сказав на початку, що ви є діти Майдану. В цьому сенсі Правий Сектор. Але тепер, у нас уже, не те щоби мирні часи, але скажімо, трошки інакші часи, от і…

Орест: - Все тільки починається.

Світлана: -Так. Все тільки починається. Правий Сектор набирає уже якусь свою вагу. Вірно? І я якраз хотіла про це поговорити більше. Єдине, що сьогодні, хочеться нам про політику говорити, чи ні, є згадка, про те, що наші Донецька область, Донбас під певною небезпекою, власне, м’яко кажучи, відділення. Так? Захоплення. І в нас з цього приводу, навіть є пісня. Ми її послухаємо, потім повернемося.

Му