«Повернемось в Крим, коли цього повалять». Монолог Олександра Кольченка

Після повернення до України анархіст Олександр Кольченко разом зі всіма звільненими в'язнями вирушили до лікарні. Там він зустрівся з журналістами «Ґрат» і розповів про те, як відбувався обмін зсередини та про свої плани на майбутнє.

Про повернення

Трохи розгублений був. Так багато людей, журналістів, усі обступили. Ну, приблизно так уявляв собі. Але без деталей. 

Перед обміном

Я здогадувався. Мене викликали до оперів, сказали, що приїхав адвокат, але звісно жодного адвоката не було. Я спустився, вийшов з будівлі, там вже стоять мої баули. Мені сказали, що я їду на суд. Зрозуміло було, що ні. Але я думав, що або в іншій табір, або на обмін. Два варіанта було. 

Спочатку доїхав до СІЗО. Там пробув вечір, звідти літаком до Москви. Там вже був 16 серпня. 

Коли приїхав, мене завели в кабінет, зайшов співробітник… Сказав мені «Ви напевно уявляєте, навіщо ви сюди приїхали».

Дістає папку з папірцями і говорить: «Ось взірець, пишіть».

Я читаю - там прохання про помилування: «Я такий-то, такий-то, визнаю свою провину».

Я кажу: «Я нічого не буду писати».

Він: «Ви хочете повернутись назад?»

Я кажу «Мені байдуже». 

Він такий: «Гаразд, ви вже написали». І все, і пішов.

Він мені в кінці пропонує: «Покажіть свій розпис». Він на мене дивиться як на ідіота. Я на нього теж. Ось. Я відмовився. 

У камері Лєфортово всі по одному сиділи. Повна заморозка, повна ізоляція. Я знав, що Клих є – ми з ним разом їхали. Ну і знав, що моряки там. Вони там давно вже. 

День обміну

Вранці прийшли за підйомом, принесли там папку з документами. Я розписався. Там справка про звільнення, видали кошти, ще щось. І все. Принесли баули і все. Я зібрався і потім чекав там, не знаю, годину-дві-три. 

По одному заходили в автобус і побачив всіх там. Ми спілкувались. Поряд с кожним ФСБшнік їхав. 

Ані адвокатів, ані членів, ані членкинь Громадської наглядової комісії до нас не допускали. Мені цей співробітник пропонував написати відмову від візиту і з адвокатом, і з Громадською наглядовою комісією, але я відмовився. Він сказав, що ми там щось придумаємо. Скажемо, що ви захворіли, чи там в бані. Аби ізолювати. 

Коли нас везли вже в автобусі до аеропорту, представник колонії оголосив кожному указ про помилування.

Про те, на кого міняють, скільки людей я не чув нічого. Не знав  хто в списках.

Про плани на майбутнє

Нічого не планував ще. Продовжити навчання на заочній формі і влаштуватись працювати кудись. Куди, я не знаю, подумаю ще.

Сподіваюсь, що в Крим потім повернемось. Коли цього повалять.