Ukrainian Girls Abroad. Країна відкритих вікон
Нещодавно інтернет заполонили статті про Швецію, країну яка перша в світі переходить на 6-годинний робочий день, та і взагалі є країною найщасливіших людей. Українка, Юля Зотова, яка зараз живе у Швеції, ділится своїми враженнями про цю країну.
Переїхати за кордон я вирішила після майже ріку відносин на відстані з моїм хлопцем зі Швеції. Питання про його переїзд вже на той час окупованого Криму або до материкової України не розглядалося. Мені здавалося, що рішення про переїзд далося нам обом легко. Моя мама відреагувала більш менш спокійно, бо знала, скільки часу займе підготовка документів та чекання відповіді посольства, або що я ще можу змінити своє рішення. Тоді, думка, що я буду ТАК далеко від дому та батьків, від свого Чорного моря, друзів здавалася мені чимось несправжнім. Розуміння прийшло лиш тоді, коли я мала на руках рішення з посольства. Я не пам’ятаю, чого у той момент було більше, страху майбутнього чи радості.
Про Швецію я мала хибне враження, я уявляла собі маленьку державу з синьоокими блондинками та високими скандинавськими красенями. Насправді, роки еміграції докорінно це змінили. Дуже багато африканців, сербів, арабів, боснійців. Це було великим шоком та несподіванкою для мене. Справжній melting pot, але вже не в Америці. Я вчуся бити більш терплячою, розуміючою, лояльною, я вчуся жити у багатонаціональному суспільстві, це дається мені нелегко, відверто зізнаюся.
У Швеції державні органи та компетентні інстанції не обтяжують себе зайвою роботою та не завжди приймають відвідувачів кожного дня. Навесні я збиралась у податкову, та приїхала туди десь у четвертій годині дня. Яким же було моє здивування, коли я побачили закриті двері. Я заздалегідь не подивилась розклад та поплатилася зіпсованим настроєм, який ще більш загострив скажений вітер з дощем. Шведи дуже бюрократичні та дуже повільні, це трошки дратує.
Знайомі дівчата мого хлопця, на перший погляд, дуже привітні та відкриті до спілкування. Але вони не проявлять ініціативу у спілкуванні першими. Шведки не поспішають заміж, багато з них досить легко дивляться на відкриті відносини та одностатеве кохання. У той самий час, багато з них займаються мистецтвом, творчістю, вони не гоняться за грошима та статками. В нас склався стереотип, що шведки пізно народжують та не поспішають обтяжувати себе материнством. Мені здається, шо це не так. У місті я зустрічаю багато молодих матусь, це дуже приємно. Я помітила, що у багатьох пар можуть народитися діти у цивільному шлюбі (самбо), а молоді батьки не поспішають ці відносити документально засвідчувати. Як правило, народжують дві або навіть три дитини, різниця у віку меж ними маленька. Це дуже класно!
Шведки не переймаються своїм зовнішнім виглядом та одягом. У стилі переважують однокольорові та темні відтінки, мені бракує барв та життя в них. Про взуття я взагалі промовчу: як на мій погляд, воно жахливе, щось темне та безформне на плоскій підошві. Багато молодих дівчат фарбують волосся у блакитний, рожевий, зелений колір.
Скандинавський стиль у побуті виглядає дуже світлим, мінімалістичним, інколи аскетичним. Я не можу звикнути до відкритих вікон у домівках, шведи не використовують штори у своїх інтер’єрах. Я витратила багато часу та зусиль, щоб знайти звичайну напівпрозору білу тюль до зали, шити її довелося самій. Але квартира зразу перетворилась на дуже затишне та тепле місце.
Я просто закохана в природу Швеції! Найкращим днем в цій країні був справжній теплий літній день наприкінці червня, коли ми поїхали засмагати на невеличкий острів архіпелагу. Купатися у Північному морі, яке на моє здивування може прогріватися до 22-23х градусів, було справжнім кайфом. Незвична, але дуже красива природа справляє глибоке враження.
Процес адаптації ще не скінчився. Але я боєць. Думаю, що мені дуже допомагає моя ініциатівність, жага до нових знань, оптимізм. Я не боюсь робити помилки чи бути незрозумілою для інших. Так, інколи я плачу, дзвоню мамі та пакую валізи додому, але приходить новий день, нові натхнення та з’являються сили боротися та йти далі.
Я пишаюся тим, що я українка, кожен день. Українська громада Гетеборгу інколи влаштовує зустрічі для україномовних мешканців. Влітку мені було дуже приємно йти вулицями Гетеборгу з віночком на голові та з українським прапором на плечах. Люди на мене дивилися, розглядали. Я не могла цього вільно зробити в Криму.
Але був один випадок, який мені трошки обурив. Я ще вчу шведську мову, яка дається мені не дуже легко. Тому я намагаюся спілкуватися зі шведами прямо на вулиці, у транспорті чи кафе. Це легше, ніж здається. Незнайомі люди тобі посміхаються. Одного разу літня шведка стала мене питати, як довго я вчу мову, та звідки я приїхала. Ми шуткували над тим, що Україна та Швеція трошки схожі, бо кольори національного прапору однакові – жовто-блакитні. Але вона дивилася на мене із жалем та співчуттям, зауважила, що Україна переживає не найкращі часи, роздерта та послаблена війною на сході. Мені не приємно, що багато європейців думають, що Швеція є притулком для українців, які прагнуть кращого життя, які біжать від війни та бідності за кордон. Я покинула анексований Крим не з цієї причини, а, перш за все, через хлопця та світлі думки, що я зможу побудувати сім’ю та стати, перш за все, щасливою жінкою. Я дуже хочу, щоб емігрантів-українців сприймали з повагою без співчуття та жалості. Ми гідна нація, яка може багато чому навчити й європейців, поділитися своїми знаннями та досвідом.
Коментарі