Україна проти Росії в Міжнародному Суді ООН: проміжні результати

Рішення Міжнародного Суду ООН, оголошене вчора в частині тимчасових заходів у справі Україна проти Росії, викликало бурю емоцій: від традиційно негативних у блогерів і аналітиків до стримано-оптимістичних - у чиновників. Тим не менш відома складність міжнародно-правової матерії, її ізольованість в суспільній свідомості поставили велику частину громадян України в глухий кут, оскільки в даному випадку намацати вододіл між «зрадою» і «перемогою» неінформованій людині вкрай важко. Частково цьому сприяє суперечливість практики самого Міжнародного Суду, який за 70 років своєї діяльності трансформував її вельми радикально. Тому спробуємо, відкинувши закономірні симпатії до української сторони і прямо протилежні - до російської, «без страху й упередження» розібратися в тому, що ж насправді сказав Міжнародний Суд.

1.Як відомо, всі судові акти діляться на підсумкові, в яких міститься відповідь по суті питання, поставленого державою при зверненні до Міжнародного Суду, і проміжні, в яких вирішуються питання, що стосуються не суті справи (чи винна Росія в порушенні двох міжнародних конвенцій або ні), а умов, передумов, порядку розгляду звернення і т.д. До останніх якраз відносяться постанови про тимчасові заходи, що приймаються Міжнародним Судом в особливій процедурі.

2.Натомість, мета тимчасових заходів полягає в тому, щоб захистити права сторін і не допустити дій, які могли б завдати такої шкоди предмету спору, після якої можливе рішення Міжнародного Суду (незалежно від його змісту!) втратило б сенс. Наприклад, у справі Лагранд, в якій ішлося про можливу страту громадянина Німеччини у США (штат Арізона), постанова про тимчасові заходи, винесена Міжнародним Судом в рекордні 24 години, забороняла позбавляти його життя до постанови остаточного рішення по суті спору.

Аналогічна природа тимчасових заходів і в українській справі. Україна вустами заступника міністра закордонних справ Е. Зеркаль на слуханнях на початку року клопотала про призначення тимчасових заходів щодо Росії до тих пір, поки Міжнародний Суд не прийме остаточного рішення. Серед них були вказані обов'язки надалі утримуватися від фінансування терористичних організацій ДНР / ЛНР, постачання їм зброї й амуніції, не допускати дискримінаційних заходів щодо кримсько-татарського населення, не здійснювати надалі будь-яких дій, які дискримінують людей або групи осіб на тих територіях, над якими Росія здійснює ефективний контроль, і т.д. - всього 9 заходів за двома конвенціями (Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації).

3.У вчорашньому рішенні Міжнародного Суду 13 голосами проти 3 ухвалено, що Росія, виходячи з узятих на себе зобов'язань по Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, повинна утримуватися від збереження або запровадження нових обмежень щодо права кримсько-татарської спільноти мати свої представницькі установи , включаючи Меджліс, і одноголосно - забезпечити доступ до освіти українською мовою. Знаменно також, що Суд одноголосно підкреслив, що обидві сторони спору зобов'язані утримуватися в майбутньому від будь-яких дій, які можуть погіршити або розширити вже наявний конфлікт.

У призначенні же тимчасових заходів по Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму Україні було відмовлено повністю, що, до певної міри, можна оцінювати як тактичну поразку команди юристів.

4. Чому ми говоримо про «тактичну» поразку і наскільки вона буде визначальною для підсумкового рішення Суду, винесення якого може зайняти довгі роки (наприклад, в справі Грузія проти Росії - близько 3-х років)?

Відразу обмовимося, що постанови про тимчасові заходи за визначенням не можуть навіть в попередньому плані вплинути на рішення по суті. Як підкреслив у своєму рішенні Міжнародний Суд, зроблені ним вчора в рамках процедури тимчасових заходів висновки мають характер prima facie (на перший погляд) і, як наслідок, можуть бути повністю переглянуті. Крім того, в тій же постанові Суду про надання тимчасових заходів міститься спеціальний пункт, в якому йдеться про те, що вона жодним чином не визначає ні питань юрисдикції або прийнятності, ні питань суті справи.

Скажімо, в грузинській справі 14 серпня 2008 року Грузія звернулася з проханням про надання тимчасових заходів. Суд, визнавши наявність у нього prima facie юрисдикції в постанові від 15 жовтня 2008 року, адресував такі заходи обом сторонам (і Росії, і Грузії). Але вже в рішенні від 1 квітня 2011 суд, на відміну від позиції, зайнятої в постанові про тимчасові заходи, прийшов до висновку про відсутність у неї юрисдикції у справі.

5.Очевидно, що найбільш болючою для України є відмова суду призначити тимчасові заходи щодо Росії по Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. Аргументація Суду в даному питанні зводилася до наступного: для того, щоб домогтися призначення тимчасових заходів, держава зобов'язана довести правдоподібність прав, захисту яких вона домагається. Іншими словами, Суду слід переконатися, що права держави, які є предметом спору по суті і які вона прагне захистити, відповідають правам, в принципі визнаним міжнародним правом за державою, і в силу цього, ймовірно, належать стороні справи в конкретних обставинах.

В ході судового процесу Росія стверджувала, що конкретні права, на які претендує Україна відповідно до Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, не є правдоподібними. Зокрема, на думку Росії, жертви серед цивільного населення, про які йдеться в скарзі України, були викликані невибірковими обстрілами районів, контрольованих обома сторонами, а не актами тероризму. Більш того, Україна невірно описала характер справи, помилково апелюючи до Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму. На думку Російської Федерації, наявні факти потрапляють безпосередньо в сферу дії міжнародного гуманітарного права і права збройних конфліктів. Не випадково, доповіді про ситуацію з правами людини в Україні, підготовлені такими організаціями, як Управління Верховного комісара ООН з прав людини, ОБСЄ та Міжнародний комітет Червоного Хреста, часто-густо посилаються на необхідність «поважати міжнародне гуманітарне право», але ніколи не кваліфікують те, що відбувається , як терористичні акти.

У своєму рішенні Суд підкреслив, що принаймні деякі з тверджень, зроблених Україною, мабуть, можуть підпадати під сферу дії зазначеної Конвенції ratione materiae (предметна сфера). На думку Суду, вищезазначених елементів досить навіть, щоб встановити prima facie наявність спору між сторонами щодо тлумачення і застосування Конвенції. Однак від накладення тимчасових заходів Суд все-таки відмовився на тій підставі, що вимагати від іншої держави-учасниці Конвенції (в даному випадку - Росії) співпрацювати з ним в запобіганні певних видів діянь можна тільки в тому випадку, якщо такі діяння є терористичними у вузькому сенсі статті 2 згаданої Конвенції. Україна ж поки не змогла довести Суду, що зіткнулася з тероризмом в його чистому вигляді.

Більш того, Суд нагадав сторонам, що у своїй резолюції 2202 (2015) Ради Безпеки ООН схвалила «Пакет заходів для реалізації Мінських угод», прийнятих і підписаних в Мінську 12 лютого 2015 року. Тому Суд має право очікувати, що сторони індивідуальними і спільними зусиллями будуть працювати на повну реалізацію цього «Пакета заходів» з метою досягнення мирного врегулювання конфлікту в східних регіонах України.