Українка, що вижила після стрілянини в Чикаго, поділилася своєю історією

Це сталося близько 21:15 в п'ятницю 22 січня. 19-річна Христина Тринчук разом зі своєю співмешканкою вирішили сходити в магазин на розі.

За кілька хвилин після виходу зі свого будинку дівчина отримала кілька вогнепальних поранень у спину. Їй зробили операцію, Христині змушені були видалити частину кишечника.

Через п'ять тижнів після стрілянини на 6700 block of North Clark Street Тринчук розповіла, що готова поділитися своєю історією з надією, що це може якимось чином допомогти іншим жертвам стрілянини.

Тринчук розповіла про події того вечора. Одразу ж після того, як дівчата вийшли з будинку, сусідка Христини зрозуміла, що забула щось вдома, і вже побігла назад всередину, коли пролунав постріл. Тринчук сказала, що почула тільки один постріл, перш ніж її сусідка щось вигукнула і спробувала відштовхнути її.

Христина одразу не зрозуміла, що відбувається. Вона зробила кілька кроків вперед і назад, але одразу відчула слабкість. Співмешканка Христини покликала офіцера поліції, що стояв неподалік. 

Тринчук не могла в той час точно визначити, де саме влучили в неї, але вона сказала, що насправді не відчувала сильного болю.

В ту мить до дівчат підбіг офіцер поліції. Він сказав їм зайти всередину будинку, бо отримав попередження про стрілянини в цьому районі.

Згодом Тринчук припідняла сорочку, щоб подивитися, де саме отримала кульове поранення, і дівчина здивувалася, коли зрозуміла, що там нічого не було.

Вона лише вигукнула - "Швидку".

"У той момент я повністю здалася", - сказала Тринчук.

Лікарі швидкої одразу ж знайшли кілька кульових поранень на тілі Тринчук і відвезли її в лікарню Святого Франциска в Еванстоні. Вони повідомили про критичний стан пацієнтки.

Тринчук була дуже ослаблена. Вона не розплющувала очей, однак сказала, що чудово чула лікарів швидкої. "Ми втрачаємо її, ми втрачаємо її, ми втрачаємо її", - це слова, що запам'яталися дівчині найбільше. Це слова, які мучили її уві сні протягом перших кількох годин після стрілянини, і слова, які вона досі чує іноді, коли лунають сирени на відстані.

Коли вона прокинулася на наступний день, в суботу, то з полегшенням зітхнула, коли виявила, що може вільно рухати кінцівками. Вони не постраждали.

"Коли я зрозуміла, що можу навіть підняти мою ногу трохи, я подумала: "Що б не трапилося, я в порядку", - сказала вона.

Лікування відбувалося швидко, однак лікарі попередили про можливий посттравматичний стресовий розлад.

Але Христина сказала, що була готова "повернутися до нормального життя".

Вона повернулася з матір'ю в передмістя Vernon Hills і продовжила своє життя, постійно кажучи, що нічого не сталося.

Тринчук переїхала у США з матір'ю з України коли їй було 4 роки.

Тепер вона хоче поділитися цією історією з іншими людьми, які вижили після збройного насильства, а також з їх сім'ями, щоб допомогти їм впоратися з тим, через що вони пройшли.

Дівчина каже, що знала про репутацію свого району. Їй вже неодноразово говорили про стрілянину та наркотики. "Але, звичайно, я ніколи не подумала б, що це станеться зі мною".

Хоча тепер дівчині легше і вона з посмішкою згадує цю історію, однак звук сирени, наприклад, повертає неприємні почуття.

До речі, вона старається не думати про зловмисника, який скоїв цей злочин. 

"Спочатку, я дійсно хотіла піти в суд і показати йому свої шрами", - сказала вона. "Але тепер я відпустила всю образу та гнів".