Українського в’язня згадали на міжнародному ПЕН-Конгресі

Письменник, журналіст, член Українського ПЕН Станіслав Асєєв був незаконно ув’язнений проросійськими збройними формуваннями «ДНР» у Донецьку в травні 2017 року.

До цього протягом двох років під різними псевдонімами Станіслав писав блоги та репортажі про життя в окупації для низки провідних українських медіа. Він не покинув Донецьк, попри усвідомлену небезпеку та прохання друзів виїхати з окупованого міста.

Їздив громадським транспортом, стояв у чергах в магазинах, гуляв добре знайомими вулицями — помічав і занотовував красномовні деталі, масштабні зміни та ледь помітні зміни, слухав розмови людей. Завдяки цим текстам ми  могли бачити і чути, що відбувається в окупованому Донецьку, Станіслав став нашими очима там.

Проросійські бойовики дуже швидко зацікавилися автором, який писав тексти з окупованого міста, вони певний час шукали його і зрештою вирахували. І ось вже понад два роки Станіслав — у полоні.  

Сьогодні, першого жовтня, Станіславу виповнюється 30 років. Це ще одна нагода згадати про нього, написати пост у соцмережах, поставити собі аватарку зі словами #FreeAseev. Можливо, хтось іронічно посміхнеться, мовляв, аватарки і пости у фейсбуках ні на що не впливають. Але це не так.

Сьогодні у соцмережах багато дописів про Станіслава.Можливо, хтось завдяки цим постам згадав про Стаса, а хтось  — вперше про нього почув і загуглив його історію (це цілком ймовірно, адже особисто знаю людей, які ніколи не чули, наприклад, про Олега Сенцова). А головне, цими постами ми не дозволяємо, передовсім самим собі, забути про всіх тих, хто досі перебуває в ув’язненні у РФ, в окупованому Криму та у полоні на окупованому Донбасі. Говоримо ми — говорять про нас.

Сьогодні у столиці Філіппін Манілі офіційно розпочався 85-й Міжнародний ПЕН-Конгрес, і розпочався він з флешмобу на підтримку Станіслава Асєєва. Перед відкриттям асамблеї президентка PEN International Дженніфер Клемент розповіла делегатам про незаконне ув’язнення Станіслава  та закликала делегатів бути солідарними зі Станіславом і долучитися до флешмобу на його підтримку.

Ми не можемо написати Станіславу листа, а відтак підтримати його напряму,  бо він у полоні бойовиків, де не діють правила та норми цивілізованого світу. Але ми можемо щодня говорити про нього, нагадувати, писати, виходити за нього на площі міст, щоб зрештою побачити його ім’я у списках на обмін. Це важливо.